Сходинки до вершини Сергія Мічника

 Чотири десятиліття тому в перші осінні дні 1981-го до Івано-Франківська з далекого Ташкенту прилетіла радісна звістка. Прикарпатець Сергій Мічник уперше в історії місцевого боксу зійшов на найвищу сходинку п'єдесталу всесоюзної першості, тріумфувавши на рингу в легкій вазі (до 60 кг). Зауважимо, що в подальшому аж до останнього дня існування СРСР жоден з представників кулачного спорту Івано-Франківщини так і не зміг повторити це високе досягнення свого земляка-краянина.
     За плином літ про згаданий вище тріумф, як і про самого його творця, в Україні пам’ятають хіба що досвідчені фахівці з боксу, колишні боксери та прихильники цього виду єдиноборств зі стажем. Відтак ненадовго спробуємо перенестися у минуле і згадати як йшов до своєї найвагомішої звитяги в спортивній кар’єрі Сергій Мічник. У нагоді нам стане газетне інтерв’ю сорокарічної давності журналіста Ореста Олексишина з Юрієм Богдановим – тодішнім тренером Івано-Франківської обласної ради ДСТ «Авангард», майстром спорту міжнародного класу, який фактично й привів Мічника на боксерський ринг…


    

Спортивний дебют українців під синьо-жовтим стягом

Вже не один рік звичною для українців справою стали виступи наших співвітчизників на різноманітних міжнародних спортивних стартах під синьо-жовтим прапором. Водночас у мінливому калейдоскопі різних за рангом престижних змагань останніх десятиліть вже геть загубилася та знакова подія наприкінці осені 1991 року, коли репрезентанти спортивної України отримали нагоду вперше у її історії представити рідну країну своєю командою на офіційному рівні під національним стягом. Тож спробуємо на якусь мить повернутися у минуле і пригадати той пам’ятний синьо-жовтий дебют наших земляків. Тим паче, що маємо сьогодні для цього поважний привід – День вшанування державного прапора України. А у пригоді нам стане запропонована нижче публікація «Чи буде в Барселоні синьо-жовтий прапор» журналіста Ореста Олексишина, котрому нині виповнилося б 74 роки…
  

(фото Ю. Кортез)

Олімпійська історія Прикарпаття. Казимир де Роство-Суський

                              Казимир де Роство-Суський (1930-ті рр.)

     У когорті перших до літопису олімпійського руху Прикарпаття вписав своє ім’я майстер верхової їзди на конях Казимир де Роство-Суський. Він, як і герой нашого попереднього допису Маріан Божемський, був учасником Ігор 1924 р. в Парижі. Уродженець Волині Роство-Суський волею долі у 1920-х проходив службу в Станиславівському воєводстві у 6-у полку уланів та 6-ій Окремій кавалерійській бригаді. Саме звідси він фактично й відправився на олімпійські змагання в Франції.  

Олімпійська історія Прикарпаття. Маріан Божемський

 За лічені дні в японському Токіо стартує ХХХІІ Літня Олімпіада. Без сумніву, що прикарпатські прихильники спорту, палко підтримуючи усю українську національну олімпійську команду, будуть, як завжди, дуже пильно стежити й за виступами своїх краян-земляків у її складі. У переддень старту цього глобального спортивного форуму буде не менш цікаво заглибитися в минуле і з'ясувати, коли ж вперше на Олімпійських іграх сучасності дебютували спортсмени, які у той чи інший спосіб (за місцем народження, проживання або служби) мали стосунок до Прикарпаття.         
      Наразі два найбільш ранні олімпійські сліди прикарпатців вдалося відшукати ще на далекій VIII Літній Олімпіаді 1924-го в Парижі. Один із них залишив по собі в історії олімпійського руху представник тодішньої збірної Польщі зі спортивної стрільби Маріан Божемський. Перед тим, як безпосередньо повідати про перипетії його виступу на цих Іграх, зупинимося, хоча би фрагментарно, на основних фактах з життєпису олімпійця. 

Богиня перемоги приходить у гості тільки раз на рік

     Коли наприкінці 1990-х в Івано-Франківському міськвиконкомі народилася ідея вшановувати спеціальними відзнаками за особливі заслуги кращих спортсменів і людей причетних до фізкультурно-спортивної галузі не в офіційних кабінетах, а в рамках видовищного культурно-мистецького заходу, навіть автори проєкту не сподівалися, що він стане таким довгожителем. Причому, доволі популярним. Водночас промахнулися скептики, мовляв, з часом новозасноване спортивно-мистецьке свято «Ніка» вичерпає свій ресурс. Оскільки за неписаним законом акції цю почесну відзнаку можна отримувати лише один раз в житті, то й справді здавалося, що коло ймовірних претендентів на перемогу практично у кожній традиційній номінації от-от звузиться до мінімуму. Але, як з'ясувалося, Івано-Франківськ має у спорті немало людей, достойних такої нагороди. А наданий «Ніці» з 2007 року статус обласного свята гарантував ще більший інтерес до неї.

Перша спеціалізована ДЮСШ з футболу на Прикарпатті

Коли 45 років тому, у січні 1976-го, на базі нечисельних груп футбольної підготовки при команді першої союзної ліги івано-франківського «Спартака» створювалася перша на той час в області спеціалізована школа олімпійського резерву, це стало неабиякою подією у спортивному житті краю. Через п’ять років у результаті передачі команди майстрів разом зі спортшколою на баланс місцевого заводу «Позитрон» обидві змінили свою назву на «Прикарпаття». Слід зауважити, що за час своєї роботи в останній чверті минулого століття тренери СДЮСШОР «Спартак» / «Прикарпаття» спільно з підопічними ставали переможцями першостей всесоюзних спорттовариств «Спартак» і «Зеніт», а також неодноразово тріумфували у чемпіонатах України. Серед інших, ця школа дала путівку у світ професійного футболу таким знаним і поза межами Івано-Франківщини майстрам шкіряного м’яча, як Ярославу Думанському, Ігорю та Миколі Юрченкам, Валентину Москвіну, Василю Гуменяку, Миколі Волосянку, Петру Русаку, Олегу Рипану, Анатолію Редушку, Василю Тофану. У різний час азам спортивної майстерності кілька поколінь юних футболістів краю тут навчали: Мирослав Думанський, Степан Рибак, Юрій Шайкін, Борис Пазухін, Іван Краснецький, Річард Гуцуляк, Ярослав Притула, Петро Кушлик, Тарас Белей, Степан Балан, Михайло Гнатишин, Віктор Козін, Володимир Мельниченко, Микола Пристай, Михайло Мойсей, Валерій Голубцов, Ярослав Павліський, Віктор Поптанич…
      Чималою мірою основні віхи з історії СДЮСШОР «Спартак» / «Прикарпаття» можна відслідкувати із журналістських матеріалів різних років авторства Ореста Олексишина. У них він висвітлював не лише перемоги і успіхи шкільних наставників та їхніх учнів, але й робочі будні та проблеми з життя навчального закладу. Сьогодні ж запропонуємо вашій увазі публікацію 1976 року, у якій Орест Олексишин розповів про перші кроки футбольної СДЮСШОР у Івано-Франківську…

Етап Кубка Європи зі сноубордингу в Буковелі (19.02.2011)

Майже після річної паузи поновлюємо публікацію архівних матеріалів з телевізійного творчого спадку Ореста Олексишина. Сьогодні згадаємо як десять років тому карпатський Буковель уперше приймав у себе один з етапів Кубка Європи зі сноубордингу...

 

Перший рекорд на арені «Олімпу»

На початку останньої третини ХХ ст., незважаючи на переможні реляції тогочасних радянських партійних і господарських функціонерів щодо грандіозних перетворень у всіх ділянках життя в західному регіоні України, фізкультурно-спортивна галузь Прикарпаття продовжувала відчувати помітний інфраструктурний голод. Навіть у тому ж обласному центрі краю –  Івано-Франківську, майже після трьох десятків років свого хазяйнування нова влада не могла ще по-великому рахунку похвалитися хоча би одним серйозним спортивним об’єктом, спорудженим нею в місті з нуля. Водночас місцеві любителі фізичної культури, юні спортсмени та «спортсмени-майстри» були вимушені для своїх занять, тренувань і змагань з року в рік користатися спадком старого «буржуазного» режиму – стадіонами, залами і навіть перепрофільованими приміщеннями культових споруд, що закладалися у місті ще за Австрії та Польщі...

Золоті вершини івано-франківського «Спартака». Рік 1972-й: «Спартак» – у першій лізі!

Завершальним акордом у циклі ретроспективних розповідей Ореста Олексишина про найвищі вершини, підкорені футболістами івано-франківського «Спартака», стане публікація про тріумфальний виступ команди у 1972 р. У порівнянні з попередніми поважними здобутками 1955-го і 1969-го тепер прикарпатці, ставши найкращими в першості республіки, зуміли ще й у стикових матчах здобути для рідного краю престижну путівку до другого за силою дивізіону радянського футболу…


«Спартак» (Івано-Франківськ) зразка 1972 р.
На знимці (зліва направо): верхній ряд – В. Лукашенко (головний тренер) , П. Кушлик, С. Рибак, П. Кобичек, В. Воронюк, Б. Горичок, В. Козін, О. Кольцов (тренер), В. Голубцов, С. Чопей, І. Волик, А. Бойко, Б. Лангбурд (адміністратор), В. Городянко, Я. Борисов (начальник команди); середній ряд – О. Мартиненко, Я. Павліський, О. Кузнецов, Ю. Іванов, В. Кутін, В. Аністратов, М. Гнатишин; нижній ряд – Т. Белей, М. Костюк.