VІІ турнір пам'яті Ореста Олексишина

Як повідомляє офіційна фейсбук-сторінка  Івано-Франківської обласної спілки журналістів НСЖУ, 30 листопада 2019 р. в Івано-Франківську відбулася VІІ спартакіада Пам’яті президента Асоціації спортивних журналістів Прикарпаття Ореста Олексишина. Такий захід спілчани започаткували ще 2012 р., відколи він й став традиційним.

    

Фортуна посміхається сильним

Так вже сталося, що в царині спорту існують такі його види, які в силу різних обставин обділені широкою популярністю публіки, про них мало розповідають ЗМІ, тож подекуди пересічний обиватель навіть не підозрює про їх існування, не кажучи вже про знайомство з найбільш знаними спортсменами і фахівцями відповідної галузі.

     Якщо заглибитися на кілька десятиліть назад в спортивне минуле Прикарпаття, виявиться, що свій помітний внесок у скарбницю спортивних звитяг краю на змаганнях найвищого рівня тривалий час стабільно робили місцеві аматори … радіоспорту. Однією із тих, хто в 1970-х неодноразово піднімався на п’єдестали пошани першостей УРСР і СРСР у спортивному "полюванні на лисів" (радіопеленгації) була випускниця радіотехнічної школи Івано-Франківської обласної організації ДТСААФ, студентка місцевого Інституту нафти і газу Галина Кузнецова.
     Після першої серйозної перемоги 17-літньої школярки з обласного центру на дорослому республіканському рівні влітку 1975 р. на сторінках прикарпатської преси з-під пера Ореста Олексишина з’явився ось цей матеріал-знайомство з юною чемпіонкою та її наставниками під промовистою назвою "Фортуна посміхається сильним"…


Галина Кузнецова (1975 р.)

З когорти футбольних першопрохідців Станиславова – Сильвестр Барткевич (част. ІІ)

Слід зауважити, що футбольна кар’єра С. Барткевича припала на ті часи, коли ще не існувало жодних натяків на професійний спорт. Тож молодій людині варто було задуматися про власне майбутнє. У Станиславові Сильвестр напередодні Першої світової війни закінчив Учительську семінарію. Крім того, він паралельно протягом 1909-1914 рр. здобував юридичну освіту на відділенні права Львівського університету.
     При цьому у вільний від навчання час С. Барткевич не полишає свого кількарічного захоплення футболом. Здібного спортсмена з провінції, який мешкав у період навчання у Львові, наприкінці 1911 р.  швидко залучили до своїх лав керівники футбольної секції місцевої «Погоні»...


У часі дебютного сезону С. Барткевича (стоїть 1-й ліворуч) в складі львівської "Погоні" (1912 р.)

   

З когорти футбольних першопрохідців Станиславова – Сильвестр Барткевич (част. І)

Цими днями минає 110 років з часу проведення спортсменами тогочасного Станиславова своїх прем’єрних футбольних матчів міжміського статусу. Такий поважний ювілей є хорошим приводом згадати як зароджувалася гра мільйонів у місті на берегах Бистриць і одночасно відкрити для сучасників призабуте ім’я піонера місцевого футбольного руху австрійської доби Сильвестра Барткевича...

Сильвестр Барткевич (1915 р.)

Важка дорога на Олімп

Серед когорти призабутих, а для багатьох сучасників і зовсім незнаних імен у вітчизняному спорті, які своїми звитягами навічно вписані в історію міжнародного олімпійського руху, незаслужено опинилося ім’я вихідця з Прикарпаття Валерія Гасія (1949-2004). Слід нагадати, що наразі цей гандболіст залишається єдиним серед наших краян-олімпійців усіх часів, кому вдалося підкорити найвищу вершину, здобувши золото на Іграх 1976 р. в канадському Монреалі! Удвічі приємніше, що Гасій був одним з лідерів Радянської збірної з ручного м’яча на цих найпрестижніших змаганнях сучасності. Для прикладу, лише у фінальному поєдинку за золоті нагороди проти румунської дружини з 19 результативних атак колективу 6 у свій актив записав саме Валерій. А загалом на олімпійському турнірі в Монреалі, який був вже другим за ліком у спортивній кар’єрі уродженця Коломиї, він закинув у 5 матчах аж 25 м’ячів!
     Невдовзі після завершення того найуспішнішого для Валерія Гасія сезону 1976-го Оресту Олексишину трапилася нагода поспілкуватися з олімпійським чемпіоном та записати наступне інтерв’ю...

Останній гол лучника з "Пролому"

У добу гібридної війни в середовищі окремих вітчизняних спортсменів і функціонерів для виправдання своєї безхребетності не без підтримки «умиротворених» симпатиків час від часу виринає на поверхню лозунг про «спорт внє палітікі». При цьому дехто з них апелює до нашого минулого, коли спорт як явище, утверджуючись на українських просторах, буцімто не був настільки політизованим як тепер, а його дійові особи були ледь не аполітичними персонами. Чи так це?
Показовою відповіддю на це питання для таких політично безхребетних цілком може послугувати оповідь про життєву стезю українського спортовця зі Станиславова Едварда Урсакі. Тим більше, що подібних історій з життя мешканців Прикарпаття дотичних до світу спорту 30-х – 40-х років минулого віку можна навести з добрий десяток.
     Зауважимо, що серцевиною нашої розповіді про долю талановитого футболіста станиславівського «Пролому» Едварда Урсакі став матеріал його бесіди з Орестом Олексишиним. Символічно, що наведена нижче публікація їх розмови побачила світ буквально за кілька днів після ухвалення Акту проголошення незалежності України…