Цієї весни виповнюється 80-та річниця з дня появи на спортивній мапі України футбольного клубу
«Спартак» (Станіслав / Івано-Франківськ). За весь час існування в
багатій історії спартаківців було все – злети і падіння, безбарвні
сезони і вимушена зміна назви команди у 80-х. Та для симпатиків цього
самобутнього колективу різних поколінь найбільш цінними і пам’ятними,
мабуть, є миттєвості, коли прикарпатці підкорювали найвищі вершини
республіканських першостей та добивалися поважних змагальних успіхів на
всесоюзній арені.
Свого часу на зорі Незалежності на сторінках
місцевої преси з’явився цикл матеріалів авторства Ореста Олексишина,
присвячених найбільшим звитягам футболістів «Спартака» в його клубній
історії. Тож цим дописом започатковуємо їх публікацію у нашому блозі,
аби не лише згадати ті часи, але й віддати шану творцям тих славних
перемог прикарпатського футболу...
«Спартак» Станіслав (1955 р.)
«Цей знімок було зроблено 30 років тому. В руках у Нестора Сільвая,
капітана станіславського «Спартака» – почесний приз, який наші земляки
завоювали в чемпіонаті України 1955-го. Тоді вони вперше піднялися на
найвищу сходинку п’єдесталу пошани.
Така приємна для гравців
команди та її численних прихильників подія могла трапитися ще раніше.
Восени 1954 року в Станіславі проходив фінальний турнір семи
найсильніших команд колективів фізкультури республіки. Але тоді
спортивна фортуна посміхнулася футболістам київського
«Машинобудівника», які представляли відомий завод «Арсенал». Вигравши в
останньому турі у господарів поля – 2:1, вони випередили «Спартак» на
два очки і стали переможцями змагань.
А наступної осені вже
«Машинобудівник» приймав учасників фіналу, серед яких знову були
прикарпатці. Звання чемпіона виборювали також кіровоградське «Торпедо»,
«Локомотив» з Артемівська, херсонський «Спартак», дніпродзержинський
«Хімік», мукачівський «Буревісник» і полтавський «Колгоспник».
Події на турнірі на київських стадіонах розгорталися всупереч
прогнозам. Після третього ігрового дня в активі «Машинобудівника,
шанси якого розцінювалися досить високо, було тільки два очки. Зате
прикарпатські футболісти, взявши відразу високий темп, не знижували
обертів. У семи зустрічах вони втратили очко (нічия 2:2 з
«Буревісником») і заслужено здобули звання чемпіонів.
У
вирішальних поєдинках спортивну честь станіславського «Спартака»
захищали воротарі Йосип Чеголі та Юрій Чернишов, гравці оборони Роман
Срібний, Нестор Сільвай, Маркіян Рипан, Олександр Літенко, півзахисники
Євген Фірсов, Золтан Дерфій, Степан Оклея, нападники Степан Дзекця,
Іван Гарачек, Юрій Головей, Василь Чепига, Володимир Гура і Мирон
Мовчій. А готував команду молодий тренер О. Щанов.
Своєрідною
нагородою для нового чемпіона була й товариська зустріч з київським
«Динамо». І хоча прикарпатці програли 3:6, після фінального свистка
тисячі глядачів на республіканському стадіоні дружними оплесками
проводжали гостей, які чинили гідний опір одному з найсильніших клубів
країни.
Тієї осені «Спартак» чекало ще одне серйозне випробування – два матчі з командою «Севастопольського будинку офіцерів флоту»,
яка показала найгірший результат серед українських колективів класу
«В». Переможець цієї пари наступного сезону мав стартувати у чемпіонаті
СРСР.
Перша зустріч у Севастополі принесла успіх господарям
поля, котрі в другому таймі забили два «сухі» м’ячі. Тепер спартаківцям
була потрібна тільки перемога, причому з будь-яким рахунком, бо
згідно з положенням, різницю забитих м’ячів до уваги не брали. Це
давало їм шанси на третю, додаткову гру.
Вісім тисяч глядачів
(небачена у ті часи аудиторія) зібралися на стадіоні «Спартак», щоб
підтримати своїх земляків. Спочатку суперники вели гру дуже обережно, а
далі ініціатива поступово перейшла до прикарпатців. У середині
першого тайму Гарачек з подачі Головея відкриває рахунок.
Цей
гол ще більше загострив ситуацію на полі. Після перерви обидві команди
обмінювалися небезпечними «уколами». І лише за півтори хвилини до
завершення матчу вболівальники полегшено зітхнули: Мовчій провів
другий м’яч у ворота моряків. Перемога «Спартака» – 2:0 знову зрівняла
шанси суперників.
Через три дні в Станіславі проходив третій,
додатковий матч. Його долю вирішили два влучні удари Головея. Це
трапилося на останніх хвилинах першого тайму. А всю другу половину
зустрічі безперервно атакували севастопольці, однак надійна гра в
обороні, зокрема, майстерність і сміливість воротаря Чеголі, дозволили
прикарпатським футболістам зберегти перевагу.
«Спартак», здобувши перепустку до класу «Б», вийшов на всесоюзну арену».
(Щомісячна газета ФК Прикарпаття «Футбольний вісник» від 30 травня 1991 р.).
Інформація з календаря-довідника фінальної частини першості УРСР з футболу (1955 р.)
Інформація з календаря-довідника фінальної частини першості УРСР з футболу (1955 р.)
Інформація з календаря-довідника фінальної частини першості УРСР з футболу (1955 р.)
Інформація з календаря-довідника фінальної частини першості УРСР з футболу (1955 р.)
Товариський матч «Динамо» Київ - «Спартак» Станіслав: в атаці кияни (фото М. Суюшева, Київ, 30 жовтня 1955 р.)
Фінальний матч за вихід у всесоюзний клас команд-майстрів: «Спартак» Станіслав (у формі з темними трусами) проти «СБОФ» Севастополь (Станіслав, 21 листопада 1955 р.)
Тренер станіславського «Спартака» Олександр Щанов
«Спартак» Станіслав - переможець першості УРСР 1955 р. (фото з сайту: https://bramki.at.ua)На знимці (зліва направо): нижній ряд - Нестор Сільвай, Йосип Чеголі, Юрій Головей, Василь Чепига, Степан Оклея, Степан Дзекця, Маркіян Рипан; верхній ряд - Євген Фірсов, Роман Срібний, Золтан Дерфі, Іван Гарачек, Володимир Гура, Олександр Літенко, Мирон Мовчій.
P. S. А про те, як станіславський "Спартак" робив свої перші кроки на футбольних полях, можна почитати у цьому дописі.
Немає коментарів:
Дописати коментар