Зрозуміло, що були в життєписі фахівця не тільки тріумфальні, але й чорні сторінки. Чого варта, наприклад, вимушена відставка в кінці 1976 р. з тренерської лави рідного клубу, як своєрідний компроміс у жорсткому внутрікомандному конфлікті між гравцями «Динамо» і дуетом наставників Лобановський-Базилевич. Або ж жахлива авіакатастрофа через три роки в небі над Україною літака з гравцями вищолігового ташкентського «Пахтакора», очолюваного тоді Базилевичем (сам тренер дивом вцілів, бо через хворобу сина не полетів разом з підопічними тим фатальним рейсом)…
Протягом 1992-1994 рр. Олег Базилевич очолював національну збірну України. То був один з найскладніших її періодів – доба інтеграції української федерації в міжнародні футбольні спілки та становлення нової команди за умов відчутного кадрового голоду. Стара гвардія динамівців, яка здобувала міжнародне визнання в другій половині 80-х, вже своє «відіграла», а кілька перспективних доморощених футболістів обрали кольори російської збірної.
Волею долі так склалося, що обіймаючи пост головного тренера нашої збірної, Базилевич погодився на короткий час стати ще й консультантом тренерського штабу першолігового франківського «Прикарпаття» в ході підготовки команди до сезону 1993 р. І в результаті цієї співпраці за підсумками розіграшу прикарпатці пробилися в еліту вітчизняного футболу. Саме в ту пору Оресту Олексишину й пощастило взяти інтерв’ю в цього прославленого фахівця, яке публікуємо нижче...
Олег Базилевич (2-й ліворуч) після переможного матчу за суперкубок УЕФА між "Динамо" і "Баварією" (Київ, 1975 р.)
