Народження Асоціації спортивних журналістів Прикарпаття

Вже три десятиліття за ініціативи «Міжнародної асоціації спортивної преси» 2 липня відзначається всесвітній День спортивного журналіста. Сьогодні завдяки нещодавно оцифрованому архівному відео згадаємо тих, хто на початку нового тисячоліття формував на Івано-Франківщині перше у краю громадське об’єднання працівників ЗМІ, що спеціалізувалися на висвітленні фізичної культури і спорту в масмедіа.

 

Боєць із «залізним» серцем

Нещодавно на сторінках цього блогу мали нагоду пригадати одну з перших вагомих перемог на всеукраїнському рівні, здобутих прикарпатським боксерами пів віку тому. Позаяк тоді, в 1975-му, цей успішний виступ місцевих боксерів виявився не єдиним у низці престижних представницьких змагань, обіцяли незабаром ще раз повернутися до перипетій того пам’ятного спортивного сезону. І сьогодні дотримуємося свого слова...
     Після виборонених на початку 1975 р. івано-франківськими боксерами нагород республіканської спартакіади, тренерський штаб української команди при комплектації складу збірної для участі в аналогічних змаганнях найвищого всесоюзного рівня всерйоз звернувся до розгляду і їх кандидатур. В підсумку пройти жорстке сито фахового відбору з-поміж трьох призерів-прикарпатців поталанило тільки одному – 19-літньому Юрію Богданову. І як показали подальші події, з своїм вибором наставники збірної України не прогадали. Бо якраз успішні виступи івано-франківського легковаговика на турнірах республіканської, а згодом і всесоюзної спартакіад по-серйозному й не на один рік допомогли йому закріпитися в списку найкращих боксерів держави.
     Про те, як для Ю. Богданова склався боксерський турнір VI Спартакіади народів СРСР (за статусом прирівняний у рік проведення в березні 1975-го до всесоюзної першості), а також про тернистий шлях молодого спортсмена до перших змагальних вершин, в одному з тогочасних журналістських нарисів повідав Орест Олексишин. Його публікацію під назвою «Подолай себе...» й пропонуємо для ознайомлення нижче. Попередньо зазначимо, що Юрій і в часі своєї найбільшої слави, і по завершенні кар’єри завше охоче йшов на контакт з газетярем, принагідно ділився з ним для читацької аудиторії цікавими фактами, коментарями і враженнями про перебіг спортивних подій, безпосереднім учасником чи очевидцем яких був, надавав аналітичну інформацію про стан розвитку боксу в регіоні та країні…


Юрій Богданов (1975, фото Б. Науменка)

Золоті сторінки прикарпатського боксу | Рік 1975

Цими днями минає пів віку з часу події, яку небезпідставно можна вважати символічною точкою відліку нової ери в розвитку боксу на Івано-Франківщині. Мова йде про золоті нагороди, здобуті прикарпатцями у двох вагових категоріях в січні 1975-го у Дніпрі в рамках VІ літньої Спартакіади України. В спортивному літописі краю це була перша подібна гучна звитяга місцевих боксерів, виборона в офіційних всеукраїнських турнірах найвищого рангу. Нагадаємо, що у радянській організаційній системі фізкультурно-спортивної галузі спартакіадам (республіканським і всесоюзним) відводилася поважна роль. Зазвичай їх проводили в останні передолімпійські роки і вони слугували для огляду та відбору найкращих кадрів до лав збірних країни на світові Ігри. У багатьох видах спорту, і бокс в їх переліку не був виключенням, спартакіадні змагання в рік їх проведення прирівнювалися за своїм статусом до першостей національних республік і Союзу…
     За 50 літ багато води збігло в стрімкій Бистриці, декотрі з головних дійових осіб тієї боксерської команди Івано-Франківської області на жаль відійшли у вічність, чимало чого призабулося. Услід за тим дніпровським тріумфом наших майстрів кулачного бою прийшли подальші перемоги, і часом ще вагоміші, від них самих та їх наступників. Але від цього та, припорошена часом, піввікова звитяга не стала менш значущою і з висоти пройдених прикарпатським боксом літ сьогодні також заслуговує на окрему ретроспективну згадку.
     Всередині 70-х свою журналістську руку на пульсі актуальних подій, пов’язаних з підготовкою та участю івано-франківських боксерів у змаганнях VІ літньої Спартакіади України, уважно тримав Орест Олексишин. І про всі перипетії на рингу та довкола нього оперативно інформував прихильників спорту в краї. Відтак нижче пропонуємо дві публікації його авторства. У першій з них – передтурнірна бесіда журналіста зі знаним українським спеціалістом з боксу Олександром Скрипником. Саме він у ті роки закладав в області фундамент своєрідного локального спортивного феномену, з часом іменованого вітчизняними фахівцями цього виду спорту прикарпатською школою боксу. В другій – власне подробиці виступу іванофранківців на самій спартакіаді…
Боксерський поєдинок VІ літньої Спартакіади України (Дніпропетровськ, січень 1975 р.; фото Г. Шевченка)

Cтаниславівський спорт 100 років тому | 1924

Віддавна склалася усталена традиція напередодні приходу нового спортивного року підбивати підсумки того, який минає. Здійснимо такий екскурс в минуле і ми, але обравши дещо нестандартний хід. Зануримося в події не останніх дванадцяти місяців, а, для прикладу, сторічної давності – у рік 1924 в спортивній історії Івано-Франківська. Чи якщо бути точнішим, тодішнього Станиславова.
     Це був час, коли місто, нещодавно перетворене у воєводський центр, продовжувало зализувати ще свіжі рани Першої світової та пожинало плоди нових геополітичних змін на Європейському континенті. За наявності низки спільних злободенних проблем найчисельніші національні спільноти Станиславова на ментальному рівні по-різному підходили до сприйняття тодішніх реалій сьогодення. Одні, як поляки, перебували в стані внутрішнього піднесення, бо зуміли на уламках чужого імперського минулого відродити свою другу за ліком Річ Посполиту. Інші, як українство, навпаки переживали спустошення через втрату шансу на здобуття самостійного статусу в складі соборної Української держави, чи хоча би як окремого політичного утворення на землях Східної Галичини. Ще хтось, як гебреї, за відсутності потужних важелів впливу ні на що особливо не розраховували, а відтак традиційно були вимушені пристосовуватися до поточного моменту…


    

Тенісна одіссея Любомира Чайківського

Прикарпатський теніс має власні понад вікові традиції. Згадки про появу перших майданчиків для вправляння в цій грі у найбільших тоді містах краю Станиславові та Коломиї припадають ще на початок минулого століття. Та тільки після закінчення Першої світової тенісний рух на Станиславівщині набирає якихось організованих форм і відносно сталої популярності. Одночасно з цим поміж тутешніх тенісистів почали з'являтися майстри великої ракетки, які переросли локальний рівень і достойно представляли рідний край на загальнонаціональних та міжнародних змаганнях.
     Серед таких спортсменів на перше місце без зайвої скромності можна висунути коломиянина Любомира Чайківського (в іншомовних джерелах зазвичай згадується як Чайковський). На сьогодні його ім'я ніяк не можна віднести до когорти малознаних чи забутих. Свого часу згадки про цього обдарованого українського тенісиста у своїх працях і журналістських нарисах залишили кілька наших діаспорних авторів, а вже у новітні часи й декотрі коломийські краєзнавці. Однак зібрані ними біографічні матеріали не назвеш вичерпними, а окремі факти з життєпису спортсмена там або не висвітлені взагалі, або потребують уточнень. Відтак цим дописом спробуємо зробити і свій посильний внесок у справу творення повновартісного спортивного портрета самобутнього тенісного таланта Покутської землі.

    

Повернення із забуття: Роман Кернякевич

У калейдоскопі теперішніх спортивних подій перенасичений інформаційний вир ледь не щодня виносить на поверхню все нових і нових героїв його величності Спорту. Нерідко у цьому стрімкому водовороті колесо історії з невблаганною йому швидкістю відправляє у непроглядну павутину минулого цілі десятки незаслужено забутих (а подекуди й малознаних сучасниками) імен далеко непересічних колись прикарпатських спортовців. І немає на то іншої ради, як час від часу згадувати про них, а декого й взагалі відкривати для широкого загалу…
     Сьогодні виповнюється 115 років від дня народження славного змагуна та репрезентанта традицій українського спорту міжвоєнного Станиславова Романа Кернякевича. У відкритих джерелах про цю персону, на жаль, ми знайдемо переважно якусь поодиноку уривчасту інформацію. Відтак у даному дописі спробуємо хоч якось її узагальнити та принагідно віддати шану пам’яті нашому землякові.
 

Важка доля легкої атлетики

Гортаючи у блозі сторінки спортивного минулого Прикарпаття, раніше якось незаслужено ми оминали тут своєю увагою легку атлетику. Відтак ступаємо на шлях виправлення і розпочинаємо публікацію матеріалів, присвячених «королеві спорту». Тим паче, в нашому краї вона має давні, більш як столітні традиції, тож і відповідних тем для обговорення не бракує.
     Зокрема, нині поринемо в 1970-ті. І опираючись на творчий доробок Ореста Олексишина, спробуємо окреслити загальний стан справ у прикарпатській легкій атлетиці приблизно піввікової давності…
***

    

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.21: На фініші

Свої завершальні поєдинки у Першому національному чемпіонаті України з футболу івано-франківське «Прикарпаття» провело на виїзді у Луцьку та Тернополі – відповідно з «Волинню» і «Нивою». Для всіх трьох клубів матчі цих останніх турів фактично перетворилися на просту формальність. На відміну від прикарпатців їхні географічні сусіди, не відкладаючи справу на крайній день, без особливих надзусиль виконали своє першочергове завдання на сезон – зберегти прописку у вищій лізі. А ось іванофранківці вже кілька турів як розпрощалися з подібними сподіваннями. 
     З огляду на це, свою розповідь про перебіг матчів «Прикарпаття» на фінішному відрізку прем’єрної першості обмежимо сьогодні виключно сухою протокольною інформацією з них. Позаяк далі хочеться більше зосередити увагу на підсумковому аналізі виступу клубу в футбольних змаганнях найвищого рангу сезону-92...

***

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.20: Розбірки аутсайдерів

У своєму заключному домашньому поєдинку в чемпіонаті «Прикарпаття» зустрілося з «Нафтовиком» з Охтирки. Представник Сумщини, на відміну від іванофранківців, все ще зберігав можливість поборотися за місце у вищому дивізіоні вітчизняного футболу. За три тури до фінішу нафтовики відставали від «Зорі-МАЛС», що посідала рятівну сьому сходинку в таблиці, на три очки і мали гру в запасі. Однак провальний виступ охтирських футболістів кількома днями раніше у Чернівцях (розгром від «Буковини 0:3) лише поглибив песимістичні настрої у колі шанувальників цієї команди напередодні її візиту до Івано-Франківська.
     З іншого боку, і «Прикарпаття» дихало «Нафтовику» буквально в спину. Наявний розрив між клубами всього у два очки визначався, зокрема, й підсумком їх очного протистояння в матчі першого кола, в котрому тріумфували слобожанці. Відтак були підстави сподіватися, що прикарпатці скористаються нагодою реваншуватися за ту прикру поразку і хоч якось підсолодять собі гіркоту прощання з вищою лігою на рідному стадіоні.
     Свідком своєрідної «битви аутсайдерів» на івано-франківському стадіоні «Електрон» 9 червня 1992 р. був і Орест Олексишин. Його репортаж про неї у пропонованій нижче публікації…
***

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.19: Кожному своє

Поміж матчами 16 і 17-го турів національної першості, у якому «Прикарпаття» мало приймати «Металіст», упорядниками календаря змагань була передбачена більш, як півмісячна пауза. Вона була зумовлена участю квартету вищолігових команд у півфінальних і фінальному поєдинках розіграшу прем’єрного Кубка України.

     Враховуючи всі негаразди, які останнім часом переслідували івано-франківський клуб і в змагальному процесі, і у взаємовідносинах всередині колективі, ця перерва була вельми доречною. Навряд чи за такий короткий проміжок часу в. о. головного тренера Ю. Шулятицький разом зі своїми колегами міг серйозно відкоригувати ігрову поставу «Прикарпаття». В умовах, що склалися для керівництва клубу і наставників команди набагато важливішим завданням було налагодити психологічний мікроклімат в ній, аби більш-менш гідно провести завершальний турнірний цикл з чотирьох матчів.

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.18: Не до жартів в Одесі

За три дні після київського поєдинку на «Прикарпаття» очікувала зустріч з відвертим аутсайдером змагань одеськими армійцями. До Одеси іванофранківці їхали у не найкращих ігрових та психологічних кондиціях, безпросвітно занурюючись в глибоке дно турнірної таблиці. Шанси на продовження боротьби за місце під сонцем для клубу з берегів Бистриць хоч і залишалися, але розглядалися вже більше як теоретичні. Будь-яка осічка в Одесі позбавляла їх «Прикарпаття» остаточно.
     Що стосується суперника, то армійський колектив з Південної Пальміри напередодні цього матчу несподівано для багатьох почав подавати ознаки футбольного життя. Одесити у попередньому турі не лише здобули свою першу звитягу в чемпіонаті, але й зробили це впевнено і безапеляційно в двобої з одним із безпосередніх претендентів на лідерські позиції в підгрупі. Відтак з’явилися підстави припускати, що пізнавши смак перемоги у грі з буковинцями, армійці спробують повторити свій свіжий успіх і в матчі з прикарпатцями та водночас поквитатися за прикру поразку в Івано-Франківську у першому колі.
     Чим завершилося одеське протистояння аутсайдерів національної першості в сезоні-92, згадуємо разом з Орестом Олексишиним…
***

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.17: Бунт на кораблі

Сьогодні зробимо вимушену паузу у в’язці розповідей про турнірні виступи івано-франківського «Прикарпаття» в національній футбольній першості 1992 р. Ті скандальні події, які сталися всередині колективу напередодні гри з київським Динамо, і про які ми у своєму попередньому дописі навмисно згадали лише в загальних рисах, потребують окремого розбору.
     Нагадаємо, на загальнокомандних зборах перед виїздом до Києва одразу дев’ять футболістів (Сташко, Пироженко, Хомин, Волосянко, Лахмай, Ковтанюк, Винник та брати Шулятицькі) влаштували демарш, відмовившись надалі виходити на поле під орудою свого теперішнього наставника Івана Краснецького. Перебуваючи в жорсткому цейтноті, керівництво клубу вирішило стати на бік гравців і усунути з посади чинного головного тренера. Виконувачем обов’язків керманича «Прикарпаття» до завершення сезону призначили начальника команди Ю. Шулятицького-старшого...

 ***

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.16: Зі скандалом у Київ

Свій перший виїзний поєдинок у другому колі «Прикарпаттю» випало провести з київським «Динамо». Нагадаємо, що наприкінці березня в Івано-Франківську господарі вчинили столичному гранду гідний опір і зафіксований нічийний результат тієї зустрічі став цілком закономірним підсумком двобою. 
     Перед цим востаннє на офіційну гру до Києва з місцевими динамівцями івано-франківські футболісти (тоді команда майстрів ще носила назву «Спартак») приїздили п’ятнадцять років тому. Тоді, 18 червня 1977 р., прикарпатці зійшлися з киянами в єдиному матчі 1/8 фіналу Кубка СРСР. Якщо згадувати перебіг самої гри та її результат, то нічим несподіваним той поєдинок не відзначався. Без особливих зусиль перемогу в ньому відсвяткували вищі за рангом господарі – 2:0 (після перерви відзначилися О. Бережний і О. Блохін). Але водночас трапилося кілька нетривіальних навколофутбольних подій, пов’язаних із тим візитом спартаківців у столицю України.

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.15: Потонули у хвилях «Дніпра»

Болюча поразка «Прикарпаття» від «Буковини» суттєво погіршила турнірні перспективи іванофранківців і робила їх шанси у боротьбі за виживання примарними. По-перше, невблаганно зростав очковий відрив конкурентів із зони вильоту від прикарпатців. По-друге, не віщував просвітку і найближчий календар ігор івано-франківського клубу, позаяк далі на нього двічі вряд очікували зустрічі з головними претендентами на медалі першості. І за хронічних проблем в атакувальній ланці команди розраховувати на її особливі звитяги у найближчих поєдинках могли в Івано-Франківську хіба що великі оптимісти.
     Пропустивши 13-й тур чемпіонату, серію з трьох поспіль домашніх матчів «Прикарпаттю» належало завершити перенесеною грою 12-го туру з «Дніпром». Відтермінування цього матчу з 29 квітня на 14 травня було пов’язане з проведенням першого міжнародного поєдинку збірної України проти репрезентації Угорщини. 

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.14: Коли зникають надії

Вольова перемога, здобута футболістами «Прикарпаття» у своєму попередньому матчі, давала їм підстави розраховувати на досягнення подібного позитивного результату і в черговому домашньому поєдинку з «Буковиною». І хоча обидва суперники у переддень зустрічі перебували на різних полюсах турнірної таблиці, підсумок їх першого побачення у цій першості в Чернівцях (нічия 0:0) не виявив якоїсь помітної ігрової прірви між колективами. Тож симпатики івано-франківського клубу небезпідставно сподівалися, що їх улюбленій команді виявиться цілком до снаги удруге поспіль занести у свій послужний актив таку потрібну перемогу. 

     У порівнянні з матчем першого кола в стартових складах обох колективів відбулися певні зміни. В прикарпатців з перших хвилин на полі з’явилися Сташко, який втретє вряд зайняв місце у воротах, і Ю. Шулятицький в атакувальній лінії. У буковинців же відбулося ще більше замін і цього разу в старті з’явилося відразу четверо гравців –  Гій, Олійник, Федоров і Мустафаєв.
     Про подробиці футбольного протистояння географічних сусідів з Івано-Франківська і Чернівців в рамках 13-го туру національного чемпіонату 1992 р. згадаємо далі разом з Орестом Олексишиним...
***

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.13: Друга дія малої драми

Минуло трохи більше тижня і футболістам «Прикарпаття» та «Зорі-МАЛС» волею календаря знову випало зійтися між собою у матчі першості. Протистояння цих команд-аутсайдерів на самому старті другого кола змагань, тепер вже у Франківську, мало для них таку ж надзвичайну вагу, як і попередня очна зустріч в Луганську. Нагадаємо, що у тому поєдинку господарі завдали прикарпатцям болючої поразки з рахунком 4:0. Після цього успіху футболісти «Зорі-МАЛС» на емоційному підйомі здолали ще й одного з лідерів чемпіонату «Буковину» і за підсумками першої половини турніру нарешті опинилися поза зоною вильоту. Але поки що тільки за додатковими показниками.
     Зважаючи на відставання «Прикарпаття» у таблиці першості від рятівної сьомої позиції на три очки,  будь-який результат в двобої з луганцями, крім перемоги, фактично мав би для іванофранківців незворотні фатальні наслідки. Водночас і турнірне становище «Зорі-МАЛС» виглядало ще занадто хитким, аби її гравці могли дозволити собі вийти на поле «Електрону», позбавленими особливих амбіцій. 
     Тренери обох клубів, прикарпатець І. Краснецький і луганець А. Куксов,  внесли по дві зміни до стартових складів своїх команд на поточний матч у порівнянні з попередньою очною зустріччю між ними. У господарів на поле з перших хвилин з’явилися Сташко і Григорчук, які в Луганську взагалі не грали, а у гостей – Литвинов і Бєдний, які виходили на заміни.
     Про те, як розвивалися події у матчі 11-го туру між «Прикарпаттям» та «Зорею-МАЛС» розкаже детальніше у своїй публікації Орест Олексишин…  
***

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.12: Ще не все втрачено?

На екваторі змагань прем’єрного чемпіонату України з футболу у вищій лізі івано-франківське «Прикарпаття» опинилося в незавидній ситуації. Передостанній рядок у турнірній таблиці, відставання від рятівної сьомої позиції аж на три пункти (а нагадаємо, що у ті часи за перемогу нараховували тільки два очка), єдиний забитий м’яч у дев’яти матчах – це далеко не той доробок, на який розраховували перед стартом як у самому клубі, так і серед його численних прихильників.  

      Якщо під час проведення повноцінних національних чемпіонатів за схемою осінь – весна команда-аутсайдер поміж двома колами змагань зазвичай має певний час задля внесення коректив у процеси підготовки (доукомплектувати склад, перебудувати ігрову модель, налагодити психологічний мікроклімат в колективі), то в умовах швидкоплинної перехідної першості 1992-го таких можливостей не було. Але навіть коротка часова пауза до моменту відновлення заключної частини турнірних перегонів не скасовувала права на підведення хоча би якихось проміжних підсумків у них. Тож відразу після повернення «Прикарпаття» з маловтішного виїзного турне за маршрутом Чернівці – Луганськ – Дніпропетровськ Орест Олексишин знайшов нагоду зустрітися з наставником команди Іваном Краснецьким. У тій непростій для головного тренера розмові з журналістом вони спробували за гарячими слідами проаналізувати стан справ в колективі та перспективи прикарпатців у боротьбі за збереження місця в когорті найсильніших...

***

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.11: Сповзання на дно

На кінцевому відтинку першого кола змагань 1992 р. у вищій лізі на «Прикарпаття» чекав черговий спарений виїзд на схід країни, тепер у Луганськ і Дніпропетровськ. У недалекій минувщині футболу Радянської України місцеві клуби «Зоря» і «Дніпро» були не просто пересічними пунктами на спортивній карті республіки. Нагадаємо, що свого часу і луганці (1972 р.), і дніпровці (1983, 1988 рр.) ставали найкращими футбольними командами СРСР. 


Стадіони в Дніпрі (вгорі) та Луганську (внизу), на яких зіграли свої гостьові матчі в сезоні 1992-го прикарпатці
 

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.10: З повагою до лідера

Відсвяткувавши в 6-у турі свою першу перемогу в чемпіонаті, футболісти «Прикарпаття» трохи поліпшили власні турнірні перспективи. Для прикладу, за підсумками туру вони вже  наздогнали по очках найближчих сусідів у таблиці («Нафтовик» і «Ниву)», які розташовувалися поза зоною вильоту, поступаючись їм тільки за додатковими показниками. А від клубів, що ділили поміж собою 2-3 місця в підгрупі, прикарпатці перебували на віддалі однієї перемоги. Водночас така щільність показників команд у турнірній таблиці вимагала від івано-франківських футболістів задля збереження собі прописки у вищій лізі поповнення відповідного очкового запасу не лише в поєдинках у рідних стінах, але й поза ними.

     На найближчий виїзний матч «Прикарпаття» відправилося до сусідніх Чернівців. Несподівано для багатьох на старті перегонів саме місцева «Буковина» стала справжнім порушником спокою у своїй підгрупі і протягом всієї третини турнірної дистанції продовжувала залишатися серед лідерів змагань. Зважаючи на цей нюанс, заруба між сусідами заповідалася ще та.

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.9: Крига скресла?

Після здобуття почесної нічиєї у протистоянні з київським «Динамо» у наступному турі «Прикарпаття» небезпідставно розраховувало в рідних стінах на ще кращий результат. Хоча найближчий суперник одеський СКА і замикав таблицю перегонів, досі не записавши до свого активу ще жодного очка (найгірший показник серед усіх клубів вищої ліги), але матч із ним для іванофранківців був на вагу золота. Водночас і для армійців відповідальність за результат була високою, позаяк втрата очок фактично викреслювала колектив із переліку реальних конкурентів у боротьбі за місце серед найкращих.
     Чи мали рацію ті прихильники футболу, що називали поєдинок 6-го туру в Івано-Франківську справжньою битвою аутсайдерів, у якій на перший план на полі вийде не ігрова постава і технічна майстерність обох дружин, а міцність їхнього характеру і бійцівські якості, дізнаємося з наведеної нижче публікації…