Вже три десятиліття за ініціативи «Міжнародної асоціації спортивної преси» 2 липня відзначається всесвітній День спортивного журналіста. Сьогодні завдяки нещодавно оцифрованому архівному відео згадаємо тих, хто на початку нового тисячоліття формував на Івано-Франківщині перше у краю громадське об’єднання працівників ЗМІ, що спеціалізувалися на висвітленні фізичної культури і спорту в масмедіа.
На днях у віртуальній мережі з’явився
раритетний відеоконтент, який, гадаємо, викличе інтерес у колі тих, хто
цікавиться минулим прикарпатського футболу. У викладеному авторами
відео серед іншого зафіксовані й кадри матчу заключного туру чемпіонату
СРСР, що відбувся 19 жовтня 1982 р. у Харкові між місцевою командою
«Маяк» та івано-франківським «Прикарпаттям». Для франківців це був перший
сезон, проведений у змаганнях другої ліги після прикрого вильоту
попереднього року з дивізіону щаблем вище. І перед стартом поточного
турніру чимало симпатиків прикарпатського клубу плекало сподівання на
якнайшвидше повернення їхніх улюбленців до когорти першолігових
колективів. Що стосується харків’ян, то їхня команда навпаки щойно
добилася підвищення в класі, перейшовши з рядів аматорів на так званий
майстрівський рівень. Відтак у прем’єрному сезоні у другій лізі «Маяк»
поставив перед собою лише скромне завдання закріпитися у ній.
Так сталося, що особиста зустріч слобожанців і прикарпатців у останній
ігровий день друголігового турніру 1982-го для обидвох футбольних дружин
перетворилася у просту формальність. Результат цього поєдинку – 1:0 на
користь господарів – вже жодним чином не міг принципово змінити їх
розташування в підсумковій таблиці. А єдиний гол у матчі, та 18-й у
сезоні, записав на власний рахунок місцевий самородок Юрій Тарасов. По
завершенні турніру він перебереться до лав своїх більш статусніших
земляків з «Металіста» і найближчими роками стане головним фронтменом
атакувальної ланки цього клубу на всесоюзній та міжнародній аренах.
Врешті за підсумками сезону-1982 в змаганнях 24-х колективів української
6-ї зони другої ліги «Прикарпаття» і «Маяк» фінішували відповідно на 13 та 16
місцях. Для перших такий турнірний стан справ було розцінено як близький
до провального, а для других – як безперечний позитив… P. S. На представленому відео футболісти «Прикарпаття» в темній формі.
Півтора десятка років тому на схилах
карпатського гірськолижного курорту Буковель Україна вперше отримала
право провести один з етапів Кубка Європи з фристайлу в дисципліні
«лижна акробатика» на своїй землі. Позитивний досвід проведеного заходу
та схвальна оцінка зусиль господарів в його організації з боку
функціонерів Міжнародної лижної федерації дозволили Буковелю і
наступного календарного спортивного сезону 2010/2011 рр. прийняти
подібні престижні змагання на своїй спортивній базі. Окрім українців,
нагороди чергового етапу континентального Кубка впродовж 4-5 березня
2011 р. в Карпатах виборювали також спортсмени зі Швейцарії, Казахстану
та Білорусі. В чоловіків головним тріумфатором змагань став тоді ще мало
знаний широкому загалу симпатиків спорту український лижний акробат з
Миколаєва Олександр Абраменко – майбутній чемпіон та срібний призер
олімпійських ігор. Водночас вдало репрезентувала рідну країну в домашніх
стінах член жіночої збірної з фристайлу, прикарпатка Надія Діденко, яка
піднялася на другу сходинку кубкового п’єдесталу. Згадані
змагання 2011-го в Буковелі для глядачів краю на каналі ОТБ «Галичина»
висвітлював Орест Олексишин спільно з оператором Михайлом Яремчуком.
Архівний телесюжет з цього міжнародного спортивного заходу пропонуємо
для перегляду нижче…
У радянські часи в силу різних обставин
події спортивного життя на Прикарпатті достатньо скромно висвітлювалися в
офіційній кінохроніці та на телеекранах. А те що було відзняте на
камери, у переважній своїй масі припадає товстим шаром архівної пилюки
по столицях і практично не доступне для перегляду теперішнім споживачам
відеоконтенту. З огляду на такий стан справ, викид в інтернет-простір
будь-яких «свіжих» оцифрованих матеріалів з минулого вже сам по собі
викликає певне зацікавлення. Віднедавна у вільний доступ для
знайомства почав викладати відеоматеріали колишнього республіканського і
обласних студій ТБ їх правонаступник «Національна суспільна
телерадіокомпанія України». Із тієї наразі незначної порції контенту,
яка встигла з’явитися в інформпросторі, особистий інтерес викликав і
коротенький спортивний сюжет більш як піввікової давності з Коломиї. У
ньому йшлося про перебіг всесоюзних фінальних змагань за кубок «Золотий
колос-70» з футболу. Позаяк особливою інформативністю ні саме неозвучене
відео, ні куций супровідний опис під ним на сайті не вирізнялися,
довелося оперативно заглибитися в тему і нарити в'язку цікавих фактів
про ту подію та її учасників...
Гортаючи у блозі сторінки спортивного
минулого Прикарпаття, раніше якось незаслужено ми оминали тут своєю
увагою легку атлетику. Відтак ступаємо на шлях виправлення і
розпочинаємо публікацію матеріалів, присвячених «королеві спорту». Тим
паче, в нашому краї вона має давні, більш як столітні традиції, тож і
відповідних тем для обговорення не бракує. Зокрема, нині
поринемо в 1970-ті. І опираючись на творчий доробок Ореста Олексишина, спробуємо окреслити
загальний стан справ у прикарпатській легкій атлетиці приблизно
піввікової давності… ***
Із зародженням на початку 1990-х на
Івано-Франківщині регіональних студій телебачення у місцевих
масмедійників значно розширилися технічні можливості з висвітлення подій
за участю прикарпатських спортсменів у інформаційному просторі. У цю
пору Орест Олексишин одним із перших в області розпочинає працювати
коментатором спортивних трансляцій на ТБ. Саме він з мікрофоном у руках
коментував для глядачів івано-франківського «40 каналу» поєдинки прем’єрного національного чемпіонату України сезону-92 з футболу у вищій лізі за участю «Прикарпаття». Нижче пропонуємо відеозапис драматичного фінального поєдинку чемпіонату
області з футболу 1992 р., на якому для місцевого телебачення також
працював Орест Олексишин...
Орест Олексишин працює в імпровізованій коментаторській кабінці стадіону «Електрон» на матчі чемпіонату України з футболу за участю «Прикарпаття»(Івано-Франківськ, 27 березня 1994)
На кінцевому відтинку першого кола
змагань 1992 р. у вищій лізі на «Прикарпаття» чекав черговий спарений
виїзд на схід країни, тепер у Луганськ і Дніпропетровськ. У недалекій
минувщині футболу Радянської України місцеві клуби «Зоря» і «Дніпро»
були не просто пересічними пунктами на спортивній карті республіки.
Нагадаємо, що свого часу і луганці (1972 р.), і дніпровці (1983, 1988
рр.) ставали найкращими футбольними командами СРСР.
Стадіони в Дніпрі (вгорі) та Луганську (внизу), на яких зіграли свої гостьові матчі в сезоні 1992-го прикарпатці
Під час більш як
сорокарічної фахової діяльності Ореста Олексишина у медійній сфері левову частку
в ній зайняла праця в газетній журналістиці. Зокрема, у 1990 р. він разом з
однодумцями був причетний до становлення першого в західному регіоні України
демократичного часопису «Галичина», в редакції якого пропрацював на посадах
завідувача відділу інформації та заступника головного редактора 10 літ. Вашій
увазі пропонуємо короткий телевізійний відеосюжет 2000 р. за участі Ореста
Олексишина про робочі будні цього колись наймасовішого пресового видання
Івано-Франківщини…
Чотири десятиліття тому в перші осінні
дні 1981-го до Івано-Франківська з далекого Ташкенту прилетіла радісна
звістка. Прикарпатець Сергій Мічник уперше в історії місцевого боксу
зійшов на найвищу сходинку п'єдесталу всесоюзної першості, тріумфувавши на рингу в
легкій вазі (до 60 кг). Зауважимо, що в подальшому аж до останнього дня
існування СРСР жоден з представників кулачного спорту Івано-Франківщини
так і не зміг повторити це високе досягнення свого земляка-краянина.
За плином літ про згаданий вище тріумф, як і про самого його творця, в
Україні пам’ятають хіба що досвідчені фахівці з боксу, колишні боксери та
прихильники цього виду єдиноборств зі стажем. Відтак ненадовго
спробуємо перенестися у минуле і згадати як йшов до своєї найвагомішої
звитяги в спортивній кар’єрі Сергій Мічник. У нагоді нам стане газетне
інтерв’ю сорокарічної давності журналіста Ореста Олексишина з Юрієм
Богдановим – тодішнім тренером Івано-Франківської обласної ради ДСТ
«Авангард», майстром спорту міжнародного класу, який фактично й привів Мічника на боксерський ринг…
Коли
наприкінці 1990-х в Івано-Франківському міськвиконкомі народилася ідея
вшановувати спеціальними відзнаками за особливі заслуги кращих
спортсменів і людей причетних до фізкультурно-спортивної галузі не в
офіційних кабінетах, а в рамках видовищного культурно-мистецького
заходу, навіть автори проєкту не сподівалися, що він стане таким
довгожителем. Причому, доволі популярним. Водночас промахнулися
скептики, мовляв, з часом новозасноване спортивно-мистецьке свято «Ніка»
вичерпає свій ресурс. Оскільки за неписаним законом акції цю почесну
відзнаку можна отримувати лише один раз в житті, то й справді здавалося,
що коло ймовірних претендентів на перемогу практично у кожній
традиційній номінації от-от звузиться до мінімуму. Але, як з'ясувалося,
Івано-Франківськ має у спорті немало людей, достойних такої нагороди. А
наданий «Ніці» з 2007 року статус обласного свята гарантував ще
більший інтерес до неї.
Майже після річної паузи поновлюємо публікацію архівних матеріалів з телевізійного творчого спадку Ореста Олексишина. Сьогодні згадаємо як десять років тому карпатський Буковель уперше приймав у себе один з етапів Кубка Європи зі сноубордингу...
До уваги усіх зацікавлених минулим прикарпатського краю відеокомпіляція сюжетів радянської кінохроніки 50-х – 60-х років ХХ віку присвячених лижним змаганням у Ворохті. Не одне десятиліття місцеві трампліни слугували базою для олімпійської підготовки спортсменів, а також були традиційним місцем проведення різних за рангом турнірів, у тому числі міжнародних...
Серед когорти призабутих, а для багатьох
сучасників і зовсім незнаних імен у вітчизняному спорті, які своїми
звитягами навічно вписані в історію міжнародного олімпійського руху,
незаслужено опинилося ім’я вихідця з Прикарпаття Валерія Гасія
(1949-2004). Слід нагадати, що
наразі цей гандболіст залишається єдиним серед наших краян-олімпійців
усіх часів, кому вдалося підкорити найвищу вершину, здобувши золото на
Іграх 1976 р. в канадському Монреалі! Удвічі приємніше, що Гасій був
одним з лідерів Радянської збірної з ручного м’яча на цих
найпрестижніших змаганнях сучасності. Для прикладу, лише у фінальному
поєдинку за золоті нагороди проти румунської дружини з 19 результативних
атак колективу 6 у свій актив записав саме Валерій. А загалом на
олімпійському турнірі в Монреалі, який був вже другим за ліком у спортивній кар’єрі уродженця Коломиї, він закинув у 5 матчах аж 25 м’ячів!
Невдовзі після завершення того найуспішнішого для Валерія Гасія сезону
1976-го Оресту Олексишину трапилася нагода поспілкуватися з
олімпійським чемпіоном та записати наступне інтерв’ю...
Цим дописом розпочнемо публікацію серії матеріалів, які увібрали в себе творчий спадок Ореста Олексишина як телевізійного журналіста. У даному відеосюжеті для івано-франківського ОТБ «Галичина» автор висвітлює перипетії товариської матчевої зустрічі з боксу між збірними України та Марокко, яка відбулася 2 жовтня 2010 р. в обласному центрі Прикарпаття.