Золоті вершини івано-франківського «Спартака». Рік 1972-й: «Спартак» – у першій лізі!

Завершальним акордом у циклі ретроспективних розповідей Ореста Олексишина про найвищі вершини, підкорені футболістами івано-франківського «Спартака», стане публікація про тріумфальний виступ команди у 1972 р. У порівнянні з попередніми поважними здобутками 1955-го і 1969-го тепер прикарпатці, ставши найкращими в першості республіки, зуміли ще й у стикових матчах здобути для рідного краю престижну путівку до другого за силою дивізіону радянського футболу…


«Спартак» (Івано-Франківськ) зразка 1972 р.
На знимці (зліва направо): верхній ряд – В. Лукашенко (головний тренер) , П. Кушлик, С. Рибак, П. Кобичек, В. Воронюк, Б. Горичок, В. Козін, О. Кольцов (тренер), В. Голубцов, С. Чопей, І. Волик, А. Бойко, Б. Лангбурд (адміністратор), В. Городянко, Я. Борисов (начальник команди); середній ряд – О. Мартиненко, Я. Павліський, О. Кузнецов, Ю. Іванов, В. Кутін, В. Аністратов, М. Гнатишин; нижній ряд – Т. Белей, М. Костюк.

Золоті вершини івано-франківського «Спартака». Рік 1969-й: орієнтуючись на власні резерви

У одному з попередніх дописів ми розпочали публікацію серії матеріалів Ореста Олексишина, присвячених найбільш пам’ятним сторінкам футбольного минулого івано-франківського «Спартака». Сьогодні пригадаємо як спартаківці торували свій шлях до золотих нагород у першості серед вітчизняних колективів-майстрів класу «Б» в сезоні 1969 р.


«Спартак» Івано-Франківськ (1969 р.)

Золоті вершини івано-франківського «Спартака». Рік 1955-й: з другої спроби у чемпіони

Цієї весни виповнюється 80-та річниця з дня появи на спортивній мапі України футбольного клубу «Спартак» (Станіслав / Івано-Франківськ). За весь час існування в багатій історії спартаківців було все – злети і падіння, безбарвні сезони і вимушена зміна назви команди у 80-х. Та для симпатиків цього самобутнього колективу різних поколінь найбільш цінними і пам’ятними, мабуть, є миттєвості, коли прикарпатці підкорювали найвищі вершини республіканських першостей та добивалися поважних змагальних успіхів на всесоюзній арені.
     Свого часу на зорі Незалежності на сторінках місцевої преси з’явився цикл матеріалів авторства Ореста Олексишина, присвячених найбільшим звитягам футболістів «Спартака» в його клубній історії. Тож цим дописом започатковуємо їх публікацію у нашому блозі, аби не лише згадати ті часи, але й віддати шану творцям тих славних перемог прикарпатського футболу...


«Спартак» Станіслав (1955 р.) 

Останній гол лучника з "Пролому"

У добу гібридної війни в середовищі окремих вітчизняних спортсменів і функціонерів для виправдання своєї безхребетності не без підтримки «умиротворених» симпатиків час від часу виринає на поверхню лозунг про «спорт внє палітікі». При цьому дехто з них апелює до нашого минулого, коли спорт як явище, утверджуючись на українських просторах, буцімто не був настільки політизованим як тепер, а його дійові особи були ледь не аполітичними персонами. Чи так це?
Показовою відповіддю на це питання для таких політично безхребетних цілком може послугувати оповідь про життєву стезю українського спортовця зі Станиславова Едварда Урсакі. Тим більше, що подібних історій з життя мешканців Прикарпаття дотичних до світу спорту 30-х – 40-х років минулого віку можна навести з добрий десяток.
     Зауважимо, що серцевиною нашої розповіді про долю талановитого футболіста станиславівського «Пролому» Едварда Урсакі став матеріал його бесіди з Орестом Олексишиним. Символічно, що наведена нижче публікація їх розмови побачила світ буквально за кілька днів після ухвалення Акту проголошення незалежності України…

    

Олег Базилевич : Критерій один – майстерність (інтерв'ю з легендою вітчизняного футболу)

Минулого тижня вітчизняний футбол втратив легендарного тренера і гравця Олега Базилевича. Тим, хто розуміється на грі мільйонів, не варто пояснювати значимість цієї Персони для історії нашого футболу. А для не надто посвячених зауважимо, що в першій половині 1970-х Базилевич був одним із тих, хто спільно з Лобановським писав модерну футбольну філософію, за допомогою якої перетворили скромне за тогочасними мірками київське «Динамо» в справжній європейськими спортивний бренд зі знаком якості.
     Зрозуміло, що були в життєписі фахівця не тільки тріумфальні, але й чорні сторінки. Чого варта, наприклад, вимушена відставка в кінці 1976 р. з тренерської лави рідного клубу, як своєрідний компроміс у жорсткому внутрікомандному конфлікті між гравцями «Динамо» і дуетом наставників Лобановський-Базилевич. Або ж жахлива авіакатастрофа через три роки в небі над Україною літака з гравцями вищолігового ташкентського «Пахтакора», очолюваного тоді Базилевичем (сам тренер дивом вцілів, бо через хворобу сина не полетів разом з підопічними тим фатальним рейсом)…
     Протягом 1992-1994 рр. Олег Базилевич очолював національну збірну України. То був один з найскладніших її періодів – доба інтеграції української федерації в міжнародні футбольні спілки та становлення нової команди за умов відчутного кадрового голоду. Стара гвардія динамівців, яка здобувала міжнародне визнання в другій половині 80-х, вже своє «відіграла», а кілька перспективних доморощених футболістів обрали кольори російської збірної.
     Волею долі так склалося, що обіймаючи пост головного тренера нашої збірної, Базилевич погодився на короткий час стати ще й консультантом тренерського штабу першолігового франківського «Прикарпаття» в ході підготовки команди до сезону 1993 р. І в результаті цієї співпраці за підсумками розіграшу прикарпатці пробилися в еліту вітчизняного футболу. Саме в ту пору Оресту Олексишину й пощастило взяти інтерв’ю в цього прославленого фахівця, яке публікуємо нижче...


Олег Базилевич (2-й ліворуч) після переможного матчу за суперкубок УЕФА між "Динамо" і "Баварією" (Київ, 1975 р.)