Футбольний відеоспомин з 80-х

На днях у віртуальній мережі з’явився раритетний відеоконтент, який, гадаємо, викличе інтерес у колі тих, хто цікавиться минулим прикарпатського футболу. У викладеному авторами відео серед іншого зафіксовані й кадри матчу заключного туру чемпіонату СРСР, що відбувся 19 жовтня 1982 р. у Харкові між місцевою командою «Маяк» та івано-франківським «Прикарпаттям». Для франківців це був перший сезон, проведений у змаганнях другої ліги після прикрого вильоту попереднього року з дивізіону щаблем вище. І перед стартом поточного турніру чимало симпатиків прикарпатського клубу плекало сподівання на якнайшвидше повернення їхніх улюбленців до когорти першолігових колективів. Що стосується харків’ян, то їхня команда навпаки щойно добилася підвищення в класі, перейшовши з рядів аматорів на так званий майстрівський рівень. Відтак у прем’єрному сезоні у другій лізі «Маяк» поставив перед собою лише скромне завдання закріпитися у ній.
     Так сталося, що особиста зустріч слобожанців і прикарпатців у останній ігровий день друголігового турніру 1982-го для обидвох футбольних дружин перетворилася у просту формальність. Результат цього поєдинку – 1:0 на користь господарів – вже жодним чином не міг принципово змінити їх розташування в підсумковій таблиці. А єдиний гол у матчі, та 18-й у сезоні, записав на власний рахунок місцевий самородок Юрій Тарасов. По завершенні турніру він перебереться до лав своїх більш статусніших земляків з «Металіста» і найближчими роками стане головним фронтменом атакувальної ланки цього клубу на всесоюзній та міжнародній аренах.
     Врешті за підсумками сезону-1982 в змаганнях 24-х колективів української 6-ї зони другої ліги «Прикарпаття» і «Маяк» фінішували відповідно на 13 та 16 місцях. Для перших такий турнірний стан справ було розцінено як близький до провального, а для других – як безперечний позитив…
     P. S. На представленому відео футболісти «Прикарпаття» в темній формі.

 

Фрагмент офіційної програмки матчу

Слідами одного відео

 У радянські часи в силу різних обставин події спортивного життя на Прикарпатті достатньо скромно висвітлювалися в офіційній кінохроніці та на телеекранах. А те що було відзняте на камери, у переважній своїй масі припадає товстим шаром архівної пилюки по столицях і практично не доступне для перегляду теперішнім споживачам відеоконтенту. З огляду на такий стан справ, викид в інтернет-простір будь-яких «свіжих» оцифрованих матеріалів з минулого вже сам по собі викликає певне зацікавлення.
     Віднедавна у вільний доступ для знайомства почав викладати відеоматеріали колишнього республіканського і обласних студій ТБ їх правонаступник «Національна суспільна телерадіокомпанія України». Із тієї наразі незначної порції контенту, яка встигла з’явитися в інформпросторі, особистий інтерес викликав і коротенький спортивний сюжет більш як піввікової давності з Коломиї. У ньому йшлося про перебіг всесоюзних фінальних змагань за кубок «Золотий колос-70» з футболу. Позаяк особливою інформативністю ні саме неозвучене відео, ні куций супровідний опис під ним на сайті не вирізнялися, довелося оперативно заглибитися в тему і нарити в'язку цікавих фактів про ту подію та її учасників...

 

Повернення із забуття: Роман Кернякевич

У калейдоскопі теперішніх спортивних подій перенасичений інформаційний вир ледь не щодня виносить на поверхню все нових і нових героїв його величності Спорту. Нерідко у цьому стрімкому водовороті колесо історії з невблаганною йому швидкістю відправляє у непроглядну павутину минулого цілі десятки незаслужено забутих (а подекуди й малознаних сучасниками) імен далеко непересічних колись прикарпатських спортовців. І немає на то іншої ради, як час від часу згадувати про них, а декого й взагалі відкривати для широкого загалу…
     Сьогодні виповнюється 115 років від дня народження славного змагуна та репрезентанта традицій українського спорту міжвоєнного Станиславова Романа Кернякевича. У відкритих джерелах про цю персону, на жаль, ми знайдемо переважно якусь поодиноку уривчасту інформацію. Відтак у даному дописі спробуємо хоч якось її узагальнити та принагідно віддати шану пам’яті нашому землякові.
 

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.21: На фініші

Свої завершальні поєдинки у Першому національному чемпіонаті України з футболу івано-франківське «Прикарпаття» провело на виїзді у Луцьку та Тернополі – відповідно з «Волинню» і «Нивою». Для всіх трьох клубів матчі цих останніх турів фактично перетворилися на просту формальність. На відміну від прикарпатців їхні географічні сусіди, не відкладаючи справу на крайній день, без особливих надзусиль виконали своє першочергове завдання на сезон – зберегти прописку у вищій лізі. А ось іванофранківці вже кілька турів як розпрощалися з подібними сподіваннями. 
     З огляду на це, свою розповідь про перебіг матчів «Прикарпаття» на фінішному відрізку прем’єрної першості обмежимо сьогодні виключно сухою протокольною інформацією з них. Позаяк далі хочеться більше зосередити увагу на підсумковому аналізі виступу клубу в футбольних змаганнях найвищого рангу сезону-92...

***

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.20: Розбірки аутсайдерів

У своєму заключному домашньому поєдинку в чемпіонаті «Прикарпаття» зустрілося з «Нафтовиком» з Охтирки. Представник Сумщини, на відміну від іванофранківців, все ще зберігав можливість поборотися за місце у вищому дивізіоні вітчизняного футболу. За три тури до фінішу нафтовики відставали від «Зорі-МАЛС», що посідала рятівну сьому сходинку в таблиці, на три очки і мали гру в запасі. Однак провальний виступ охтирських футболістів кількома днями раніше у Чернівцях (розгром від «Буковини 0:3) лише поглибив песимістичні настрої у колі шанувальників цієї команди напередодні її візиту до Івано-Франківська.
     З іншого боку, і «Прикарпаття» дихало «Нафтовику» буквально в спину. Наявний розрив між клубами всього у два очки визначався, зокрема, й підсумком їх очного протистояння в матчі першого кола, в котрому тріумфували слобожанці. Відтак були підстави сподіватися, що прикарпатці скористаються нагодою реваншуватися за ту прикру поразку і хоч якось підсолодять собі гіркоту прощання з вищою лігою на рідному стадіоні.
     Свідком своєрідної «битви аутсайдерів» на івано-франківському стадіоні «Електрон» 9 червня 1992 р. був і Орест Олексишин. Його репортаж про неї у пропонованій нижче публікації…
***

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.19: Кожному своє

Поміж матчами 16 і 17-го турів національної першості, у якому «Прикарпаття» мало приймати «Металіст», упорядниками календаря змагань була передбачена більш, як півмісячна пауза. Вона була зумовлена участю квартету вищолігових команд у півфінальних і фінальному поєдинках розіграшу прем’єрного Кубка України.

     Враховуючи всі негаразди, які останнім часом переслідували івано-франківський клуб і в змагальному процесі, і у взаємовідносинах всередині колективі, ця перерва була вельми доречною. Навряд чи за такий короткий проміжок часу в. о. головного тренера Ю. Шулятицький разом зі своїми колегами міг серйозно відкоригувати ігрову поставу «Прикарпаття». В умовах, що склалися для керівництва клубу і наставників команди набагато важливішим завданням було налагодити психологічний мікроклімат в ній, аби більш-менш гідно провести завершальний турнірний цикл з чотирьох матчів.

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.18: Не до жартів в Одесі

За три дні після київського поєдинку на «Прикарпаття» очікувала зустріч з відвертим аутсайдером змагань одеськими армійцями. До Одеси іванофранківці їхали у не найкращих ігрових та психологічних кондиціях, безпросвітно занурюючись в глибоке дно турнірної таблиці. Шанси на продовження боротьби за місце під сонцем для клубу з берегів Бистриць хоч і залишалися, але розглядалися вже більше як теоретичні. Будь-яка осічка в Одесі позбавляла їх «Прикарпаття» остаточно.
     Що стосується суперника, то армійський колектив з Південної Пальміри напередодні цього матчу несподівано для багатьох почав подавати ознаки футбольного життя. Одесити у попередньому турі не лише здобули свою першу звитягу в чемпіонаті, але й зробили це впевнено і безапеляційно в двобої з одним із безпосередніх претендентів на лідерські позиції в підгрупі. Відтак з’явилися підстави припускати, що пізнавши смак перемоги у грі з буковинцями, армійці спробують повторити свій свіжий успіх і в матчі з прикарпатцями та водночас поквитатися за прикру поразку в Івано-Франківську у першому колі.
     Чим завершилося одеське протистояння аутсайдерів національної першості в сезоні-92, згадуємо разом з Орестом Олексишиним…
***

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.17: Бунт на кораблі

Сьогодні зробимо вимушену паузу у в’язці розповідей про турнірні виступи івано-франківського «Прикарпаття» в національній футбольній першості 1992 р. Ті скандальні події, які сталися всередині колективу напередодні гри з київським Динамо, і про які ми у своєму попередньому дописі навмисно згадали лише в загальних рисах, потребують окремого розбору.
     Нагадаємо, на загальнокомандних зборах перед виїздом до Києва одразу дев’ять футболістів (Сташко, Пироженко, Хомин, Волосянко, Лахмай, Ковтанюк, Винник та брати Шулятицькі) влаштували демарш, відмовившись надалі виходити на поле під орудою свого теперішнього наставника Івана Краснецького. Перебуваючи в жорсткому цейтноті, керівництво клубу вирішило стати на бік гравців і усунути з посади чинного головного тренера. Виконувачем обов’язків керманича «Прикарпаття» до завершення сезону призначили начальника команди Ю. Шулятицького-старшого...

 ***

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.16: Зі скандалом у Київ

Свій перший виїзний поєдинок у другому колі «Прикарпаттю» випало провести з київським «Динамо». Нагадаємо, що наприкінці березня в Івано-Франківську господарі вчинили столичному гранду гідний опір і зафіксований нічийний результат тієї зустрічі став цілком закономірним підсумком двобою. 
     Перед цим востаннє на офіційну гру до Києва з місцевими динамівцями івано-франківські футболісти (тоді команда майстрів ще носила назву «Спартак») приїздили п’ятнадцять років тому. Тоді, 18 червня 1977 р., прикарпатці зійшлися з киянами в єдиному матчі 1/8 фіналу Кубка СРСР. Якщо згадувати перебіг самої гри та її результат, то нічим несподіваним той поєдинок не відзначався. Без особливих зусиль перемогу в ньому відсвяткували вищі за рангом господарі – 2:0 (після перерви відзначилися О. Бережний і О. Блохін). Але водночас трапилося кілька нетривіальних навколофутбольних подій, пов’язаних із тим візитом спартаківців у столицю України.

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.15: Потонули у хвилях «Дніпра»

Болюча поразка «Прикарпаття» від «Буковини» суттєво погіршила турнірні перспективи іванофранківців і робила їх шанси у боротьбі за виживання примарними. По-перше, невблаганно зростав очковий відрив конкурентів із зони вильоту від прикарпатців. По-друге, не віщував просвітку і найближчий календар ігор івано-франківського клубу, позаяк далі на нього двічі вряд очікували зустрічі з головними претендентами на медалі першості. І за хронічних проблем в атакувальній ланці команди розраховувати на її особливі звитяги у найближчих поєдинках могли в Івано-Франківську хіба що великі оптимісти.
     Пропустивши 13-й тур чемпіонату, серію з трьох поспіль домашніх матчів «Прикарпаттю» належало завершити перенесеною грою 12-го туру з «Дніпром». Відтермінування цього матчу з 29 квітня на 14 травня було пов’язане з проведенням першого міжнародного поєдинку збірної України проти репрезентації Угорщини. 

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.14: Коли зникають надії

Вольова перемога, здобута футболістами «Прикарпаття» у своєму попередньому матчі, давала їм підстави розраховувати на досягнення подібного позитивного результату і в черговому домашньому поєдинку з «Буковиною». І хоча обидва суперники у переддень зустрічі перебували на різних полюсах турнірної таблиці, підсумок їх першого побачення у цій першості в Чернівцях (нічия 0:0) не виявив якоїсь помітної ігрової прірви між колективами. Тож симпатики івано-франківського клубу небезпідставно сподівалися, що їх улюбленій команді виявиться цілком до снаги удруге поспіль занести у свій послужний актив таку потрібну перемогу. 

     У порівнянні з матчем першого кола в стартових складах обох колективів відбулися певні зміни. В прикарпатців з перших хвилин на полі з’явилися Сташко, який втретє вряд зайняв місце у воротах, і Ю. Шулятицький в атакувальній лінії. У буковинців же відбулося ще більше замін і цього разу в старті з’явилося відразу четверо гравців –  Гій, Олійник, Федоров і Мустафаєв.
     Про подробиці футбольного протистояння географічних сусідів з Івано-Франківська і Чернівців в рамках 13-го туру національного чемпіонату 1992 р. згадаємо далі разом з Орестом Олексишиним...
***

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.13: Друга дія малої драми

Минуло трохи більше тижня і футболістам «Прикарпаття» та «Зорі-МАЛС» волею календаря знову випало зійтися між собою у матчі першості. Протистояння цих команд-аутсайдерів на самому старті другого кола змагань, тепер вже у Франківську, мало для них таку ж надзвичайну вагу, як і попередня очна зустріч в Луганську. Нагадаємо, що у тому поєдинку господарі завдали прикарпатцям болючої поразки з рахунком 4:0. Після цього успіху футболісти «Зорі-МАЛС» на емоційному підйомі здолали ще й одного з лідерів чемпіонату «Буковину» і за підсумками першої половини турніру нарешті опинилися поза зоною вильоту. Але поки що тільки за додатковими показниками.
     Зважаючи на відставання «Прикарпаття» у таблиці першості від рятівної сьомої позиції на три очки,  будь-який результат в двобої з луганцями, крім перемоги, фактично мав би для іванофранківців незворотні фатальні наслідки. Водночас і турнірне становище «Зорі-МАЛС» виглядало ще занадто хитким, аби її гравці могли дозволити собі вийти на поле «Електрону», позбавленими особливих амбіцій. 
     Тренери обох клубів, прикарпатець І. Краснецький і луганець А. Куксов,  внесли по дві зміни до стартових складів своїх команд на поточний матч у порівнянні з попередньою очною зустріччю між ними. У господарів на поле з перших хвилин з’явилися Сташко і Григорчук, які в Луганську взагалі не грали, а у гостей – Литвинов і Бєдний, які виходили на заміни.
     Про те, як розвивалися події у матчі 11-го туру між «Прикарпаттям» та «Зорею-МАЛС» розкаже детальніше у своїй публікації Орест Олексишин…  
***

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.12: Ще не все втрачено?

На екваторі змагань прем’єрного чемпіонату України з футболу у вищій лізі івано-франківське «Прикарпаття» опинилося в незавидній ситуації. Передостанній рядок у турнірній таблиці, відставання від рятівної сьомої позиції аж на три пункти (а нагадаємо, що у ті часи за перемогу нараховували тільки два очка), єдиний забитий м’яч у дев’яти матчах – це далеко не той доробок, на який розраховували перед стартом як у самому клубі, так і серед його численних прихильників.  

      Якщо під час проведення повноцінних національних чемпіонатів за схемою осінь – весна команда-аутсайдер поміж двома колами змагань зазвичай має певний час задля внесення коректив у процеси підготовки (доукомплектувати склад, перебудувати ігрову модель, налагодити психологічний мікроклімат в колективі), то в умовах швидкоплинної перехідної першості 1992-го таких можливостей не було. Але навіть коротка часова пауза до моменту відновлення заключної частини турнірних перегонів не скасовувала права на підведення хоча би якихось проміжних підсумків у них. Тож відразу після повернення «Прикарпаття» з маловтішного виїзного турне за маршрутом Чернівці – Луганськ – Дніпропетровськ Орест Олексишин знайшов нагоду зустрітися з наставником команди Іваном Краснецьким. У тій непростій для головного тренера розмові з журналістом вони спробували за гарячими слідами проаналізувати стан справ в колективі та перспективи прикарпатців у боротьбі за збереження місця в когорті найсильніших...

***

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.11: Сповзання на дно

На кінцевому відтинку першого кола змагань 1992 р. у вищій лізі на «Прикарпаття» чекав черговий спарений виїзд на схід країни, тепер у Луганськ і Дніпропетровськ. У недалекій минувщині футболу Радянської України місцеві клуби «Зоря» і «Дніпро» були не просто пересічними пунктами на спортивній карті республіки. Нагадаємо, що свого часу і луганці (1972 р.), і дніпровці (1983, 1988 рр.) ставали найкращими футбольними командами СРСР. 


Стадіони в Дніпрі (вгорі) та Луганську (внизу), на яких зіграли свої гостьові матчі в сезоні 1992-го прикарпатці
 

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.10: З повагою до лідера

Відсвяткувавши в 6-у турі свою першу перемогу в чемпіонаті, футболісти «Прикарпаття» трохи поліпшили власні турнірні перспективи. Для прикладу, за підсумками туру вони вже  наздогнали по очках найближчих сусідів у таблиці («Нафтовик» і «Ниву)», які розташовувалися поза зоною вильоту, поступаючись їм тільки за додатковими показниками. А від клубів, що ділили поміж собою 2-3 місця в підгрупі, прикарпатці перебували на віддалі однієї перемоги. Водночас така щільність показників команд у турнірній таблиці вимагала від івано-франківських футболістів задля збереження собі прописки у вищій лізі поповнення відповідного очкового запасу не лише в поєдинках у рідних стінах, але й поза ними.

     На найближчий виїзний матч «Прикарпаття» відправилося до сусідніх Чернівців. Несподівано для багатьох на старті перегонів саме місцева «Буковина» стала справжнім порушником спокою у своїй підгрупі і протягом всієї третини турнірної дистанції продовжувала залишатися серед лідерів змагань. Зважаючи на цей нюанс, заруба між сусідами заповідалася ще та.

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.9: Крига скресла?

Після здобуття почесної нічиєї у протистоянні з київським «Динамо» у наступному турі «Прикарпаття» небезпідставно розраховувало в рідних стінах на ще кращий результат. Хоча найближчий суперник одеський СКА і замикав таблицю перегонів, досі не записавши до свого активу ще жодного очка (найгірший показник серед усіх клубів вищої ліги), але матч із ним для іванофранківців був на вагу золота. Водночас і для армійців відповідальність за результат була високою, позаяк втрата очок фактично викреслювала колектив із переліку реальних конкурентів у боротьбі за місце серед найкращих.
     Чи мали рацію ті прихильники футболу, що називали поєдинок 6-го туру в Івано-Франківську справжньою битвою аутсайдерів, у якій на перший план на полі вийде не ігрова постава і технічна майстерність обох дружин, а міцність їхнього характеру і бійцівські якості, дізнаємося з наведеної нижче публікації…

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.8: Нам не страшне і київське «Динамо»

Сказати, що матч 5-го туру національної першості у вищій лізі викликав у Івано-Франківську підвищений ажіотаж – це не сказати нічого. І не дивно, адже в гості до міста з берегів Бистриць завітали самі столичні динамівці!
     Варто наголосити, що до цього моменту «Прикарпаття» і «Динамо» ніколи раніше не зустрічалися поміж собою в чемпіонатах СРСР. Виключеннями були тільки кілька кубкових протистоянь другої половини 70-х – початку 80-х років. Відтак, як засвідчили цифри офіційного післяматчевого протоколу, на невеличкий стадіон «Електрон» переглянути гру обидвох команд зібралося близько 15 000 вболівальників. Це ледь не вдвічі перевищувало кількість доступних для глядачів сидячих місць на трибунах арени...

(малюнок В. Кіндратишина, 1992 р.)

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.7: В гостях – не солодко

Календар вищолігових змагань національної футбольної першості 1992-го було сформовано таким чином, що, як правило, після спарених домашніх матчів (част. 5 і 6) на клуби очікував такий же подвійний гостьовий вояж, або ж навпаки. Відтак на «Прикарпаття» у наступних двох турах чекала неблизька футбольна подорож на східні терени України. Задовольнившись відносно скромними стартовими здобутками у рідних стінах, іванофранківці розраховували тепер поповнити свій турнірний баланс заліковими пунктами в найближчих поєдинках у Харкові та Охтирці.
Стадіони в Харкові (вгорі) та Охтирці (внизу), на яких зіграли свої перші гостьові матчі в чемпіонаті прикарпатці

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.6: Продовження гольової засухи

Після стартової зустрічі з «Волинню» в гості до іванофранківців у другому турі (10.03.1992) завітав ще один представник західноукраїнського регіону «Нива» з Тернополя. Всередині тернопільського колективу, на відміну від прикарпатців, в міжсезоння відбулися суттєві кадрові зміни. На тренерському містку штурвал перебрав у свої руки Леонід Колтун. До цього в останній першості СРСР йому вдалося з волгоградським «Ротором» здобути чемпіонський титул у змаганнях першої ліги. Але волею долі так сталося, що наступний футбольний сезон Л. Колтун розпочав не в союзній і навіть не в російській, а в українській вищій лізі. 
     До «Ниви» новий наставник прибув не з пустими руками, а «прихопивши» кількох своїх далеко не останніх у футбольній справі підопічних з Волгограда. Серед них був і нещодавній тріумфатор Сеульської олімпіади в складі радянської збірної Є. Яровенко, і володар золотої медалі першості СРСР в складі «Дніпра» А. Шох. Та як продемонстрував вищоліговий дебют «Ниви» у національному чемпіонаті (гостьова поразка 1:2 від «Буковини»), часу, відведеного на передсезонну підготовку, для формування боєздатного і злагодженого колективу в Тернополі Л. Колтуну виявилося геть недостатньо. З іншого боку, ще одна невдача в поєдинку проти географічного сусіда і одночасно потенційного конкурента за місце у вищому дивізіоні могла суттєво вплинути на подальші перспективи тернополян в такому швидкоплинному турнірі. Отож, на обидвох суперників на «Електроні» чекало серйозне протистояння. 
     Більше деталей цього західноукраїнського березневого дербі 1992-го у газетному репортажі Ореста Олексишина нижче…

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.5: Старт

7 березня 1992 р. на івано-франківському стадіоні «Електрон» за присутності близько 8 000 глядачів футболісти «Прикарпаття» після двох з половиною місяців підготовки (див. част. 3 і 4) нарешті розпочали свій змагальний шлях у Першому національному чемпіонаті України. В дебютному поєдинку їм випала у суперники команда луцької «Волині».

     На короткій урочистій церемонії з нагоди відкриття футбольної першості тренерів, гравців і численних шанувальників популярної гри привітали голова Івано-Франківської обласної ради Микола Яковина та генеральний директор виробничого об’єднання «Тисмениця» Ігор Зварич. До речі, це знане у ті часи в Україні та поза її межами тисменецьке підприємство стало одним з основних спонсорів прикарпатського клубу в прем’єрному сезоні. Втім, не залишилися осторонь футбольних проблем івано-франківського колективу й інші бізнес-структури. Наприклад, ще один діловий партнер «Західкоопбанк» перед матчем встановив грошову винагороду (2 тис. «дерев’яних») для гравця «Прикарпаття», котрий заб’є перший гол у ворота суперника.
     Та чи вдалося комусь із прикарпатських футболістів зірвати обіцяний куш, або ж можливо згадані преміальні так і залишились лежати у касі до кращих часів згадаємо далі разом з Орестом Олексишиним…