Важка доля легкої атлетики

Гортаючи у блозі сторінки спортивного минулого Прикарпаття, раніше якось незаслужено ми оминали тут своєю увагою легку атлетику. Відтак ступаємо на шлях виправлення і розпочинаємо публікацію матеріалів, присвячених «королеві спорту». Тим паче, в нашому краї вона має давні, більш як столітні традиції, тож і відповідних тем для обговорення не бракує.
     Зокрема, нині поринемо в 1970-ті. І опираючись на творчий доробок Ореста Олексишина, спробуємо окреслити загальний стан справ у прикарпатській легкій атлетиці приблизно піввікової давності…
***

    

     «На ѴІ літній Спартакіаді України прикарпатські легкоатлети набрали майже сто очок. Їхній виступ оцінили на «задовільно», бо чекали... гірших результатів. Але через два роки на фінальних змаганнях за програмою других республіканських ігор молоді команда нашої області посіла останнє місце. Туманні ілюзії про мниме благополуччя у розвитку легкої атлетики розсіялися остаточно...
     ОПОРНИЙ ЧИ ДОПОМІЖНИЙ?
     Відповідь може бути лише однозначною. Під час спартакіадних турнірів, як відомо, легкоатлети розігрують найбільше очок і нагород. Природно, «королеві спорту», мали б приділяти максимум уваги.
     Однак тільки товариства «Спартак», «Буревісник» і «Трудові резерви» обрали для себе цей провідний олімпійський вид спорту як опорний. Інші ДСТ і відомства, не без згоди обласного спорткомітету, включили легку атлетику до групи допоміжних. Як не дивно, на другорядних ролях вона у наймасовіших товариствах.
     В «Авангарді, приміром, систематичну роботу по підготовці легкоатлетів проводять в основному тренери  Івано-Франківської дитячо-юнацької спортивної школи. Не працюють центральні секції при колективах фізкультури калуського виробничого об'єднання «Хлорвініл» і нафтогазодобувного управління «Долинанафтогаз», хоч умови для цього тут сприятливі. Завершуються роботи по реконструкції бігових доріжок і секторів на калуському стадіоні «Хімік», де минулої зими встановлено також надувний манеж. Долинський стадіон імені 50-річчя ВЛКСМ, на думку спеціалістів, міг би стати найкращим легкоатлетичним центром на Прикарпатті, якщо б у місті нафтовиків «королеву спорту» шанували. Сільське товариство, яке ще не так давно делегувало до збірної команди області сильних метальників, бігунів на середні та довгі дистанції, сьогодні також не може похвалитися високими ужинками на легкоатлетичній ниві. Таланти в «Колосі» не перевелися. І бажаючих займатися в секціях немало (за статистичними даними, у цьому ДСТ понад вісім тисяч легкоатлетів!). Але шлях від перспективного новачка до справжнього майстра дуже складний, a з дорослими спортсменами останнім часом у сільських районах не працює жоден досвідчений і кваліфікований тренер. Зате в штаті обласної ради ДСТ «Колос» щонайменше три вакансії для спеціалістів з легкої атлетики.
     Питання про втрати при переході спортсменів з юнацької вікової групи у дорослу актуальне не лише для «Колоса». Багато залежить від взаємозв'язків між колективами ДЮСШ і ДСТ відомств. Особливу зацікавленість у такому тісному співробітництві повинна виявляти обласна рада «Буревісника», яка не має власної дитячо-юнацької спортивної школи. Поки що далі розмов справа не просувається.
     ТВІЙ ОБОВ’ЯЗОК, ТОВАРИШУ ТРЕНЕР!
     Протягом десяти останніх років у загін майстрів спорту влилося троє легкоатлетів. Негусто. Адже на благо «королеви спорту» в області нині працюють понад 60 тренерів. Крім того, 400 вчителів шкіл і викладачів середніх спеціальних навчальних закладів свого часу в інститутах і технікумах фізкультури спеціалізувалися з легкої атлетики. Порівнюючи такі цифри, мимоволі хочеться згадати приказку про гору, що народила мишу...
      Правда, за півкроку до рубежу майстра спорту бронзовий призер торішнього чемпіонату республіки у потрійному стрибку Василь Поляруш зі «Спартака». Непогані результати показують авангардівці кандидати у майстри Марія Беца (біг на середні дистанції) і десятиборець Василь Лукащук. Можна назвати ще два-три прізвища, і на цьому вичерпується список спортсменів, які мають певні шанси у боротьбі за високе місце на наступній ѴІІ літній Спартакіаді України.
     Часто у розмовах з тренерами-легкоатлетами можна почути таке: мовляв, нам підготувати майстра значно важче, ніж нашим колегам, що пов'язали свою спортивну долю з важкою атлетикою чи вільною боротьбою. Спірне питання. Кожен вид має свою специфіку, свої труднощі. Успіху добивається той фахівець, який не стоїть на місці, намагається випередити час.
     Далеко не в ідеальних умовах працюють І. П. Барсов з Івано-Франківської середньої школи № 3 і С. П. Ядета з Галицького району і все-таки постійно готують хороших бігунів. А в Делятині завдяки наполегливості Г. Г. Кешишева широкою популярністю серед старшокласників користується метання молота. Ентузіазм, відданість своїй справі – характерні риси цих вчителів фізкультури.
     Інший приклад на цю ж тему. Останнім часом обласні змагання легкоатлетів виграють здебільшого спартаківці. Що ж повчального можуть перейняти від наставників тренери з інших товариств і відомств? Спробували у «Спартаку» запровадити спеціалізацію (ще й тепер в одній групі займаються разом бігуни, метальники і стрибуни). Але, зіткнувшись з упертим опором тренерів (ніхто не хоче віддавати своїх кращих вихованців навіть товаришеві по роботі), відступили...
     Стіною байдужості поступово відгородилися від загальної справи викладачі технікуму фізкультури. На відділенні легкої атлетики у цьому навчальному закладі працюють десять спеціалістів, більшість з них має солідний досвід. Однак майже нічого не дають вони тепер великому спорту.
     ...Збирати зерна цінного досвіду і поширювати його, чітко координувати всю роботу тренерів – таке основне завдання обласної федерації легкої атлетики. Ha жаль, цей авторитетний у недалекому минулому громадський орган практично залишився осторонь проблем, що хвилюють прихильників «королеви спорту».
     НЕ ВСЮДИ – ГОСТЯ БАЖАНА
     В обласному спорткомітеті з сумом констатують: не пригадуємо, щоб Івано-Франківськ запрошував до себе великий республіканський турнір з легкої атлетики. І, напевно, не скоро й запросить.
     Не один раз комітет зобов'язував обласну раду ДСТ «Спартак» (голова М. А. Іваник) навести, нарешті, порядок на найбільшій в області спортивній арені. Віз, як кажуть, і досі там. На стадіоні «Спартак» стала дефіцитною п'ятдесятиметрова рулетка, бракує іншого легкоатлетичного інвентаря. Варто, мабуть, подумати й про те, щоб гумово-бітумне покриття на бігових доріжках і в секторах замінити сучасним, синтетичним.
     Примітивні умови для занять легкоатлетів має стадіон «Електрон» (приладобудівного заводу), невиправдано затягують ремонт свого стадіону і залізничники.
     У повній готовності, як і торік, зустріли нинішнє літо тільки господарі «наймолодшої» спортивної бази міста стадіону «Юність». І ще відзначимо: адміністрація дитячо-юнацької спортивної школи № 2 завжди йде назустріч іншим фізкультурним організаціям, віддає свій стадіон для проведення змагань.
     Добре було б, якби з такою ж доброзичливістю ставилися до сусідів і керівники технікуму фізкультури. Коли тут відчинилися двері нового легкоатлетичного манежу (подібних споруд у нашій республіці ще мало), всі сподівалися, що настав кінець міжсезонним митарствам спортсменів. Радість була завчасною. В технікумі, незважаючи на численні прохання і критичні зауваження (висловлені, до речі, навіть з трибуни зборів обласного фізкультурного активу), продовжують ділити час для занять у манежі по-старому, керуючись лише власними, внутрівідомчими інтересами.
     Якої б проблеми не торкалися ми, зрозуміло одне: зрушити з місця складну «легкоатлетичну машину» можна тільки спільними силами. І робити це треба, не відкладаючи на завтра. Через рік – старти республіканської літньої Спартакіади».

О. Олексишин

(«Прикарпатська правда» від 28 березня 1978)

Колишній легкоатлет та вчитель фізкультури Іван Барсов (у центрі) з командою учнів Станіславської СШ №3 на першотравневому кросі (Станіслав, 1962 р., фото з архіву Д. Биковицького)


Найкращий прикарпатський спринтер кін. 70-х – поч. 80-х рр. ХХ в.  мс Мирослав Андрійчук (№32) на біговій доріжці (фото з сайту: https://sport.if.ua)


Школярка з Калущини Марійка Хомицька долає свою висоту на змаганнях Івано-Франківської облради ДСТ «Колос» (1978 р., фото П. Русина)


Традиційний легкоатлетичний крос на приз газети «Прикарпатська правда»: змагання чоловіків на дистанції 8 км (Івано-Франківськ, 1978 р., фото З. Климка)

 ***

     І на завершення пропонуємо переглянути матеріал Республіканської студії телебачення зі всесоюзних юнацьких легкоатлетичних змагань за перехідний приз ім. Івана Лещинця, які відбулися 1970 р. на івано-франківському стадіоні «Спартак» (початок сюжету з 1 хв. 02 с.)...