Сам факт приїзду такої численної делегації УСЦАК викликав помітний ажіотаж і на Прикарпатті, на аренах якого святкові імпрези відбулися протягом двох днів – 26-27 червня. З огляду на те, що Івано-Франківська область тривалий час перебувала у статусі «закритої» території, куди доступ іноземних делегацій, у тому числі спортивних, внаслідок розташування там стратегічних військових баз і підприємств військово-промислового комплексу був вкрай обмеженим, така офіційна зустріч зі своїми заокеанськими братами по крові була з розряду надзвичайних.
Зрозуміло, що не міг не побувати в епіцентрі цього культурно-національного дійства і Орест Олексишин – на той час журналіст першої демократичної газети краю «Галичина». Враження від побаченого він виклав у своїй статті «Будьмо знайомі, «Містер Ч.»!», яку й публікуємо нижче…
«На цьому святі, як завжди, були свої режисери. Але ніхто не подавав команди, коли переповнені трибуни затишного стадіону «Електрон» двічі дружно підводилися: спочатку, щоб привітати делегацію з Америки та Канади, а вдруге, як біговою доріжкою на піднятих руках вісімки дужих атлетів пропливало величезне світло-голубе знамено із симпатичною емблемою торжеств до 80-літнього ювілею спортового товариства «Україна». І здалося, що саме в цю мить зник водорозділ між глядачами та учасниками яскравого видовища, об’єднавши їх незримими узами щирої поваги.
Гості з-за океану приїхали до Івано-Франківська зі Львова, завернувши перед тим до Самбора і Тернополя. Всюди, природно, були велелюдні зустрічі й товариські поєдинки, не позбавлені гострого суперництва. Однак на лицях наших співвітчизників з діаспори ми не побачили жодних слідів утоми: з приязними посмішками охоче підтримували будь-який діалог – так, начебто після нетривалої перерви знову опинилися у колі давніх друзів.
– Сьогоднішні ювілейні торжества – то не лише свято спортового товариства, – підкреслив у зверненні до іванофранківців голова Української Спортової Централі Америки і Канади Мирон Стебельський. – Вони, маємо надію, залишать свій слід у непростому теперішньому житті України, яка стала на шлях відродження. І певно, ви звернули увагу, що у нашій делегації переважно молодь. Ми свідомо пішли на такий крок, бо хочемо, щоб хлопці та дівчата, які народилися у діаспорі, бачили звідки коріння їх роду, щоб серйозно перейнялися завтрашньою долею України.
Поруч із багатолітнім керівником УСЦАК не менш колоритною фігурою виглядав добре знаний у Сполучених Штатах і поза їх межами футбольний фахівець Євген Чижович. «Містер Ч.», як називають його колеги по роботі, свого часу удостоївся високої честі, очоливши олімпійську, а потім – і першу збірну США. І хоч американські футболісти поки що зірок з неба не хапають, завдяки Чижовичу й іншим тренерам популярна в цілім світі гра швидко прогресує в Сполучених Штатах. Коли УСЦАК доручив панові Євгену пост тренера збірної українців-любителів, вибір виконавців був досить широким. У команді, яка минулої середи гідно протистояла «Прикарпаттю», зібралися футболісти майже з десяти штатів. І гості, наперед поінформовані про нинішнє турнірне становище іванофранківців, не приховували свого задоволення, коли фінальний свисток арбітра зафіксував нічию – 2:2. Тим паче, що у ході поєдинку їм при активній підтримці публіки довелося двічі відігруватися: у них відзначилися Христіян Шалай і Джейсон Лужак.
І коли ми поцікавилися у Чижовича, яка його найближча мрія, досвідчений тренер довго не роздумував: «Хотів би побачити цікаву івано-франківську команду на одному з стадіонів США»… А й справді, рік тому львівські «Карпати» першими з клубів західноукраїнського регіону прорубали «вікно» до футбольної Америки. Якщо «Прикарпаття» уже не може претендувати на роль першовідкривача, то підтримати добрий почин йому цілком до снаги.
Втім, сказане такою ж мірою стосується представників інших видів спорту, репрезентованих у насиченій програмі ювілейних заходів. Перші контакти налагодили, зокрема, тенісисти, волейболісти. Не забуваймо також і про ветеранів футболу; в збірній УСЦАК, що позавчора у Надвірній зустрічалися з командою Івано-Франківщини, я налічив з десяток гравців, які свій спортивний шлях починали ще до еміграції, у спортовому товаристві «Україна».
Тож не можна не погодитися з побажанням голови відродженої минулого року Української спортивної асоціації, народного депутата УРСР Ярослава Кендзьора: хай ювілейні торжества стануть першою цеглиною у підмурівок подальшої копіткої співпраці по згуртуванню спортивних сил українців на всіх континентах».
Орест Олексишин
газета «Галичина» від 29 червня 1991 р.
газета «Галичина» від 29 червня 1991 р.
Титульна сторінка програмки, виданої з нагоди проведення товариських зустрічей футбольних збірних УСЦАК і українських команд (1991 р.)
Спортсмени УСЦАК на Землі своїх предків (фото з Фейсбук-сторінки Andrew Bakun, Західна Україна, червень 1991 р.)
Голова Української спортивної асоціації, народний депутат Верховної
Ради УРСР Ярослав Кендзьор вітає делегацію УСЦАК на торжествах в
Івано-Франківську (фото Петра Белея, 26 червня 1991 р.)Післямова. Від себе хочемо додати ще трохи подробиць про перебування наших заокеанських братів на прикарпатській землі, а також думки безпосередніх учасників події про ту атмосферу, яка панувала під час зустрічей.
Зі зрозумілих причин чи не найбільший інтерес в української публіки викликали футбольні двобої збірної УСЦАК з місцевими українськими дружинами. Слід зазначити, що гості були представлені на прабатьківських землях відразу трьома командами: юнацькою, головною і ветеранською. Останні дві вдалося побачити на своїх стадіонах прикарпатцям – відповідно в Івано-Франківську та Надвірній. Ось які враження залишило по собі Прикарпаття у наставника основної репрезентаційної дружини УСЦАК Євгена Чижовича: «Третя зустріч пройшла в Івано-Франківську. Дуже цікавою і пам’ятною була поїздка автобусом через місто Галич, де відбулася зупинка і нас зустрів «Король Данило» зі своїм почетом, вбраний в королівський одяг з короною на голові. При цьому наші футболісти прослухали коротеньку, цікаву та змістовну оповідь з історії України і роль, яку відіграли в ній король Данило і місто Галич. Чергова зупинка відбулася на границі міста Івано-Франківська, де чекав голова міста, який офіційно привітав нас як своїх гостей. В’їзд до міста ми здійснили при ескорті міліційного авта, що разом з головою міста запровадили наш автобус до місцевого готелю, де ми перебули одну ніч. Налюбувалися ми цим гарним і відносно спокійним містом та його дуже патріотичними мешканцями. Змагання відбулися в середу, 26-го червня, і, незважаючи на робочий день, на стадіоні «Електрон» зібралося понад 7.000 глядачів. І знов хвилювання, емоції, гучні оплески, оклики «Слава Україні!», вітання, як і в попередніх містах. Зібрана публіка, подібно як у Львові і Тернополі, в більшості «тягне» за нами, убожнює і тішиться нами... І цим разом змагання закінчилися ремісовим вислідом – 2:2. Суддювали Мирослав Ступар (рефері міжнародної категорії, Україна), Микола Касіян (США) і Михайло Овчар (Україна) – лінійні. Після змагань публіка облягла наших футболістів, усі хотіли хоч доторкнутися до них, вимагали численних автографів. На прозьбу проводу клюбу «Прикарпаття» замість їхати до готелю автобусом наші футболісти пройшли пішки разом з футболістами господарів і численними гуртами молоді. Був вже вечір, і, незважаючи на це, в поході усі співали патріотичні пісні, раділи собі, знайомилися. Здавалося раділи разом і службовці міліції, які зовсім не втручалися до цих гучних святкувань».
Склад футбольної збірної УСЦАК в українському турне був наступним: Євген Чижович (головний тренер), Володимир Василак (асистент тренера); Маріян Хамуляк, Яро Дахнівський, Данило Василак – воротарі; Роман Куропась, Олесь Василак, Андрій Мацілінський, Ігор Чижович – оборонці; Михайло Слоневський, Орест Гарматій, Тарас Козак, Андрій Бакун, Павло Куляс, Дмитро Кульчицький, Євген Чижович-молодший – півзахисники; Богдан Недільський, Андрій Вовк, Христіян Шалай, Джейсон Лужак, Михайло Глушко, Тарас Вовк, Тарас Яворський – нападники.
Футбольна збірна УСЦАК напередодні поїздки в Україну (фото з Фейсбук-сторінки Alex Wasylak, США, 1991 р.)
На футбольних аренах Івано-Франківщини: ліворуч – матч у Надвірній ветеранських команд УСЦАК і збірної області; праворуч – зустріч в обласному центрі основної команди УСЦАК і місцевого "Прикарпаття" (фото Петра Белея, 26-27 червня 1991 р.)
Футболісти збірної УСЦАК (сині футболки) і "Прикарпаття" по завершенні матчу на стадіоні "Електрон" (фото з Фейсбук-сторінки Mark Hamulak, Івано-Франківськ, 26 червня 1991 р.)
Та 26 червня не одним футболом була наповнена спортивна програма свята в обласному центі Прикарпаття. Також кипіли пристрасті й на волейбольному майданчику, де по черзі позмагалися між собою збірні міста Івано-Франківська і УСЦАК серед чоловіків і жінок. Зокрема, чоловічу дружину гостей в Україні репрезентували Андрій і Борис Хабурські, Ждан і Маркіян Шулякевичі, Роман Царевич, Роман Коцур, Томко Браєн, Михайло Ромаха і Ярко Маринюк. Якщо у двох попередніх поєдинках у Львові та Тернополі заокеанські волейболісти не змогли вчинити якогось гідного опору місцевим колективам, то в Івано-Франківську, навіть поступившись 1:3 (8:15, 13:15, 15:11, 14:16), їм таки вдалося нав’язати достойну боротьбу господарям.
Ще напруженішим був перебіг подій у двобої жіночих команд. У ньому волейболістки УСЦАК (Андрея Тершаковець, Христина Білинська, Ніна Василів, Тереза Куріца, Оксана Лотоцька, Марія Мигальська, Катерина Оленчук-Постон, Оля Зєльонка, Христина Кош) під керівництвом свого наставника Юрія Саєвича лише з мінімальним результатом поступилися своїм суперницям з України – 2:3.
Жіноча волейбольна дружина УСЦАК (Львів, червень 1991 р.; фото з кн. "На Олімпійських хвилях. Довідник УСЦАК: 1981-1996")
У цей же день за відносні невдачі збірної УСЦАК з волейболу в Івано-Франківську змогли поквитатися з господарями її тенісисти і тенісистки. У складі жіночої команди заокеанських українців на корти виходили Ліда Савчак, Христя Гейниш, Анетка Харук-Кобилянська, Марта Куртко, Лариса Грабець і Лариса Кондрацька, а у чоловіків – Юрій Савчак, Юрій Харук, Евген Олинець, Ярослав і Андрій Сидораки. Про те, що передувало матчу на кортах івано-франківського спорткомплексу «Олімп», про сам його перебіг і організацію зустрічі ланковий тенісної дружини УСЦАК Юрій Савчак пізніше згадував: «Тура їде поволі, їм не спішиться, тому що змагання копаного м’яча аж під вечір. Ми маємо грати тенісовий матч по полудни та хотіли би бути на концерті і на змаганнях з футболу. По дорозі стаємо три рази й оглядаємо Галич і історичне село Крилос. Нарешті приїжджаємо до готелю, обідаємо і розташовуємося по не дуже привітних кімнатах. Йдемо на тенісові корти пішки, тому що близько. Пo дорозі йдемо вулицею, що недавно була перейменована на вулицю імені Степана Бандери. На кортах вітає нас тренер тенісу области Іван Рудавський. Обдаровують дарунками і квітами. Дружина в більшості дуже молода, хоч і бачимо декілька старших лиць. Тут наші жінки пописалися, виграючи змагання 5:3. Ліда, Христя і обидві Лариси виграли синглі, а пара Ліда Савчак і Христя Гейниш – даблі. Чоловіки також виграли з вислідом 5:3. Харук, Олинець, Савчак і Ярко Сидорак виграли синглі, а пара Савчак і Сидорак – даблі. Наші противники були назагал досить молоді, хоч Ліда Савчак грала проти Олени Коновалової, яка виграла багато турнірів в СССР. Я грав проти 18-літнього тенісиста з Коломиї Сарабая. Змагання тривали допізна, і ми на футбол не вспіли. Пo змаганнях нас приймали в шатні І. Рудавський і його син Сергій, також тренер тенісу. Хоч корти тут не були добрі, але організація і професійний підхід організаторів виявилися найкращими».
Тенісна збірна УСЦАК на кортах спорткомплексу "Олімп" (Івано-Франківськ, 26 червня 1991 р.; фото з кн. "На Олімпійських хвилях. Довідник УСЦАК: 1981-1996")
Ну й завершити свою розповідь про перебування делегації УСЦАК на Прикарпатті влітку 1991 р., хотілося б також прямою мовою – на цей раз Мирона Стебельського. Адже в чималій мірі, саме завдячуючи йому, як голові Української Спортової Централі Америки і Канади, відбулася ця справді унікальна на той час подія в літописі вітчизняного спорту. На присмерку існування Радянської імперії вона стала справжнім актом єднання українців з своїми кровними братами з Північної Америки. Невдовзі, ділячись власними враженнями від візиту спортсменів діаспори в Україну, Мирон Стебельський в інтерв’ю заокеанському пресовому виданню «Свобода» серед іншого дуже приязно відгукувався про прийом на Прикарпатті: «В середу і четвер (26-27-гo червня) програма передбачала відвідини міста Івано-Франківська. Ціла «наша кавалькада» в складі чотирьох автобусів і кількох міні-автобусів та автомобілів, виїхала в напрямі Івано-Франківська. Місто зробило на нас усіх дуже приємне враження: чисте, привітне, воно під сучасну пору нараховує 250.000 мешканців. Примістили нас в гарному готелі «Україна» в самому центрі міста. Офіційна делегація УСЦАК і деякі гості відвідали посадника міста, який дуже ввічливо й гостинно нас прийняв. По обміні подарунками відбули з ним ділову й інформативну розмову. Після смачного обіду нас запросили до приміщення обласного спортового комітету, головою якого є Михайло Гуменюк, та обласної Української Спортової Асоціації, голова Роман Гірняк, де в дуже гостинній атмосфері приявні обмінялися інформаціями і на кінець подарунками. Після цього на міському стадіоні відбулося спортове свято: урочиста дефіляда, були виголошені патріотичні промови, привіти, мистецька програма й футбольні змагання з місцевим клюбом «Прикарпаття», що при участі понад 7.000 глядачів закінчилися вислідом дружби 2:2. Після змагань святкова вечеря-бенкет для проводу УСЦАК і змагунів, що затягнулася в дружніх розмовах і співах за північ. В четвер був день відпочинку. Плаваки і тенісисти виїхали до Ужгороду на змагання, а решта нас роз’їхалися в Карпати, щоб побачити неперевершену красу української природи, чудові ліси, полонини й гори. Вечором перед поворотом до Львова для нас влаштували чудовий концерт. Під оглядом щедрости й гостинности Івано-Франківськ, думаю, випередив всіх!»
Мирон Стебельський (фото з архіву газети "Свобода")
Немає коментарів:
Дописати коментар