З огляду на це, свою розповідь про перебіг матчів «Прикарпаття» на фінішному відрізку прем’єрної першості обмежимо сьогодні виключно сухою протокольною інформацією з них. Позаяк далі хочеться більше зосередити увагу на підсумковому аналізі виступу клубу в футбольних змаганнях найвищого рангу сезону-92...
***
14.06.1992. «Волинь» (Луцьк) – «Прикарпаття» (Івано-Франківськ) – 1:1 (0:0).
Суддя: В. П’яних (Донецьк).
«Волинь»: Бурч, Вовчук, Антонюк, Федюков, Польний, Дикий, Топчієв, Федецький, Зуб (Круковець, 46), Плотко, Богунов (Когут, 54).
«Прикарпаття»:
Пироженко, Хомин, Ватаманюк, Русановський, Волосянко, Лахмай (Романчук,
60), А. Шулятицький, Винник, Ковтанюк (Григорчук, 73), Савка, Русак.
Голи: Дикий (24), Ковтанюк (64).
Попереджені: А. Шулятицький (23), Ватаманюк (84).
На 68-й хвилині Бурч («Волинь») не реалізував пенальті.
Епізод матчу першого кола між «Прикарпаттям» і «Волинню»: ігрова дуель лучанина І. Плотка (ліворуч) та франківця Я. Ватаманюка (Івано-Франківськ, 7 березня 1992 р.)
***
17.06.1992. «Нива» (Тернопіль) – «Прикарпаття» (Івано-Франківськ) – 2:0 (0:0).
Суддя: Я. Грисьо (Львів).
«Нива»:
Тяпушкін, Салімов (Довгалець, 75), Цисельський, Покидько, Буц,
Павлюченко, Дем’янчук, Горошинський, Недоростков, Бабій, Фасахов
(Рудницький, 65).
«Прикарпаття»: Пироженко,
Хомин (Романчук, 75), Ватаманюк, Русановський, Волосянко, Лахмай, А.
Шулятицький, Винник, Ю. Шулятицький, Савка (Ковтанюк, 66), Русак.
Голи: Фасахов (31), Недоростков (59).
Попереджено Ю. Шулятицького. 
Фрагмент футбольної програмки завершального матчу
«Прикарпаття» у сезоні-92
***
Результати інших матчів 19 і 20-го турів в другій підгрупі:
Металіст – Динамо 2:1, Нафтовик – СК Одеса 3:1, Нива Тр. – Буковина 1:0;
Нафтовик – Динамо 1:3, Металіст – СК Одеса 0:2, Волинь – Буковина 2:0, Заря-МАЛС –Дніпро 1:1.
Підсумкова таблиця попереднього етапу чемпіонату в обох підгрупах:
| ПІДГРУПА «А» | І | В | Н | П | М | О |
| 1. Таврія | 18 | 11 | 6 | 1 | 30-9 | 28 |
| 2. Шахтар | 18 | 10 | 6 | 2 | 31-10 | 26 |
| 3. Чорноморець | 18 | 9 | 7 | 2 | 30-12 | 25 |
| 4. Торпедо | 18 | 6 | 7 | 5 | 21-16 | 19 |
| 5. Металург | 18 | 6 | 6 | 6 | 20-19 | 18 |
| 6. Карпати | 18 | 5 | 6 | 7 | 15-18 | 16 |
| 7. Кремінь | 18 | 4 | 8 | 6 | 17-23 | 16 |
| 8. Нива Вн. | 18 | 5 | 4 | 9 | 18-33 | 14 |
| 9. Евіс | 18 | 3 | 4 | 11 | 12-29 | 10 |
| 10. Темп | 18 | 2 | 4 | 12 | 9-34 | 8 |
| ПІДГРУПА «Б» | І | В | Н | П | М | О |
| 1. Динамо | 18 | 13 | 4 | 1 | 31-13 | 30 |
| 2. Дніпро | 18 | 10 | 3 | 5 | 26-15 | 23 |
| 3. Металіст | 18 | 8 | 5 | 5 | 21-16 | 21 |
| 4. Нива Тр. | 18 | 7 | 4 | 5 | 16-12 | 21 |
| 5. Волинь | 18 | 8 | 2 | 8 | 24-21 | 18 |
| 6. Буковина | 18 | 7 | 4 | 7 | 17-16 | 18 |
| 7. Зоря-МАЛС | 18 | 6 | 5 | 7 | 23-23 | 17 |
| 8. Нафтовик | 18 | 5 | 3 | 10 | 12-28 | 13 |
| 9. Прикарпаття | 18 | 3 | 6 | 9 | 9-18 | 12 |
| 10. СК Одеса | 18 | 3 | 1 | 14 | 15-32 | 7 |
Результати фінальних матчів:
за 1-е місце – Таврія – Динамо 1:0;
за 3-е місце – Дніпро – Шахтар 3:2.
Учасники «золотого» матчу «Таврія» – «Динамо» перед стартом поєдинку (Львів, 21 червня 1992 р., фото з сайту: http://footboom.com)
***
Післямова. Отож, Перший національний чемпіонат України з футболу закінчився сенсаційним тріумфом сімферопольської «Таврії», яку привів до вершини А. Заяєв. (Що цікаво, мине якихось шість літ після даного злету і цей неординарний фахівець волею долі стане до керма «Прикарпаття»). А івано-франківській команді в компанії з іншими п’ятьма колективами-аутсайдерами вищої ліги за підсумками змагань сезону-92 довелося опуститися у нижчий дивізіон.
До такого невдалого виступу «Прикарпаття» у прем’єрній футбольній першості країни призвів цілий комплекс чинників.
Вже у міжсезоння, коли було затверджено формат вищолігового турніру, стало зрозуміло, що для всіх його учасників гострота і динаміка спортивної боротьби є гарантованими з перших поєдинків. І це стосувалося як тих, хто ставив собі за мету поборотися за медалі чемпіонату, так і тих, хто задавався тільки скромним бажанням вижити і затриматися в когорті найкращих на наступний рік. Останніх (а це переважна більшість) можна зрозуміти, адже в таких специфічних перехідних змаганнях за регламентом майже третина команд із найгіршими показниками мала покинути лігу.
В складних умовах швидкоплинного турніру перед керівництвом клубу і тренерським штабом «Прикарпаття» на етапі передсезонної підготовки на перший план вийшло питання створення боєздатного колективу. При комплектації команди її керманич І. Краснецький вирішив зробити ставку на торішній склад гравців. У колективі вдалося зберегти всіх тих, хто у виснажливому марафоні чемпіонату української зони другої ліги виборов срібні нагороди та путівку у вищий клас.
У ході стартового відрізку змагань спочатку склалося враження, що подібний розрахунок на зіграність цих футболістів, а також на їх високу самовіддачу та бійцівські якості і справді виправдовують себе. В будь-якому разі у той часовий проміжок прикарпатці в очних протистояннях виглядали нічим не гірше від своїх прямих конкурентів за місце у найвищому дивізіоні вітчизняного футболу, а також удома грали на рівних із київським «Динамо».
Але стрімко пролітав тур за туром і ставало зрозуміло, що для вирішення поставлених завдань виключно описаних вище якостей івано-франківським футболістам є таки замало. Передовсім кидався у очі брак високої виконавської майстерності в більшості гравців, яка би дозволяла в кожному конкретному протиборстві двох відносно рівних у фізичному плані команд схиляти шальку терезів на свій бік, втілювати створені моменти у голи. Відтак на якомусь етапі гострий брак висококласних виконавців у заявці «Прикарпаття» породив питання про якість проведеної кадрової роботи в клубі взимку.
Після відновлення другої половини змагань його президент А. Ревуцький визнав, що тренерська ставка виключно на торішній «срібний» склад гравців була глибоко помилковою. Водночас попередня селекційна діяльність наставників, свідомо обмежена пошуком потенційних новобранців і перспективних резервістів насамперед на теренах області, чи серед вихідців з прикарпатського краю, виявилася нежиттєздатною. Схожу з керівниками клубу думку висловлювали і самі гравці команди, які нарікали, що без 2-3 запрошених досвідчених новачків важко чинити гідну конкуренцію у такому турнірі.
І справді у міжсезоння лави «Прикарпаття» поповнилися тільки одним більш-менш кваліфікованим футболістом – Ю. Шулятицьким. Він був і єдиним в колективі, хто мав раніше, хоч і незначний, але досвід виступів у змаганнях вищої союзної ліги. Щоправда, через отриману травму цей гравець так і не зміг повноцінно допомогти «Прикарпаттю» протягом усієї першості, але таки став кращим голеадором клубу в ній.
Вже по ходу чемпіонату футболки івано-франківської дружини одягли захисник М. Волосянко і гравець атакувальної ланки В. Ковтанюк (обидвоє повернулися до «Прикарпаття» після невеликої перерви виступів у ньому). Та якщо перший з них без особливих проблем завоював собі місце в основному складі, то другий у кращому разі виходив на заміну. Що стосується перспективної прикарпатської молоді (Б. Гусак, О. Дорош, А. Редушко, Н. Мочерняк, Р. Максим’юк, І. Ходинський), яка залучалася до передсезонних зборів, а дехто з її представників навіть був внесений в офіційну заявку, то ніхто з резервістів так і не отримав жодного шансу понюхати пороху змагань.
Проблема з провалами у кадровій комплектації «Прикарпаття», що давалася взнаки з кожним туром все більше, невдовзі після проминання екватору чемпіонату наклалася ще й на внутрішньокомандний конфлікт (про його суть ми детально розповідали раніше). І це є ще одним своєрідним камінцем, який можна кинути у бік і керівництва клубу, і наставників команди в ході пошуку відповідей на причини невдалих виступів у цьому сезоні. Адже від вміння налагодити сприятливу психологічну атмосферу в колективі, не пускати все на самоплин, а в моменти зростання напруги тактовно гасити вогонь гострих міжособистісних протиріч, залежить життєздатність і опірність в будь-якій мікрогрупі. Тож для досвідченого футбольного уболівальника вимушене усунення перед останньою третиною турнірної дистанції з поста головного тренера І. Краснецького стало своєрідним сигналом, таким собі білим прапорцем, який обезкровлена армія викидує на полі болі задля капітуляції. Після цього шість наступних матчів вже фактично перетворилися для прикарпатців на просту формальність.
У своїх роздумах доцільно зачепити й тему ігрової постави «Прикарпаття» в сезоні-92. На більшість поєдинків тренерський штаб І. Краснецького обирав мало ким практиковану серед вищолігових команд тактичну схему 1–3–6–1. І за такий неоднозначний вибір він з боку окремих фахівців отримував на свою адресу серйозні закиди. Як показав час, із тим підбором виконавців, які знаходилися в заявці івано-франківського клубу, вольове рішення головного наставника стосовно застосування даної ігрової моделі виявилося справді помилковим.
Якщо пройтися по ігрових лініях «Прикарпаття», то, як не парадоксально, найменше претензій у шанувальників івано-франківського колективу назбиралося до двох останіх командних рубежів – воротарської позиції та захисної ланки. Як на команду, що закінчила чемпіонат на передостанньому місці у своїй підгрупі, всього 18 пропущених м’ячів (у середньому один за гру) – результат далеко не катастрофічний. Для порівняння, з усіх 20 клубів, які взяли участь у турнірі, в 9 цей показник був гіршим. Відразу в 5 матчах (у них ворота захищав О. Пироженко) суперники так й не змогли взяти ворота прикарпатців і лише тричі вони пропускали два і більше м’ячів за гру.
Звичайно, що в побудові такої не самої пропащої в лізі оборони відповідну роль відіграла і кількісно насичена ланка півзахисту «Прикарпаття». Водночас, на жаль, гравці середини поля були не такими ефективними в креативній фазі. Для прикладу, в ряді домашніх поєдинків, володіючи територіальною ініціативою, дії іванофранківців у позиційному наступі через відсутність видумки та наперед прогнозовані ходи з боку їхніх півзахисників часто не несли помітної загрози воротам суперників.
Ну, і зовсім кепсько протягом усього турніру виглядало вістря атаки «Прикарпаття». Торішній ударний тандем Григорчук–Русак, який своєю влучністю наводив жах на друголігових суперників іванофранківців (разом назабивали аж 44 м’ячі!), у цьому сезоні в силу різних причин виглядав блідо. Головне ігрове навантаження випало на П. Русака. Через травму свого партнера по ланці нападу (Р. Григорчук зіграв тільки третину поєдинків) він був вимушений протягом усіх матчів практично безальтернативно відігравати роль наконечника атак прикарпатців. Чи то через надмірне фізичне навантаження, чи то через певний брак майстерності та нефарт, але тільки в останньому домашньому поєдинку команди цей нападник зміг відкрити лік забитих голів у чемпіонаті. Інший її номінальний форвард В. Ковтанюк, якого, як ми вище зазначали, дозаявили вже по ходу сезону, з’являвся на футбольному майданчику здебільшого з лавки запасних поближче до завершення матчів. Йому, як і П. Русаку, лише раз пощастило «розписатися» у брамці суперників. І врешті, ще один нападник прикарпатського клубу В. Карібов, який після тривалого лікування вийшов на заміну в одному із стартових поєдинків, за кілька хвилин свого перебування на полі був повторно травмований і на цьому достроково закінчив свою участь в турнірі. Тож у підсумку не дивно, що з таким кадровим потенціалом атакувальної ланки футболісти «Прикарпаття» з дев’ятьма забитими м’ячами (середній показник 0,5 за гру) разом із шепетівським «Темпом» розділили звання найгірших за результативністю команд.
Безперечно, що вся футбольна громадськість Івано-Франківщини очікувала від «Прикарпаття» не просто номінального виступу в прем’єрному футбольному турнірі найсильніших українських клубів, але й головного – збереження подальшого права перебувати серед когорти обраних. Хоча вже одним фактом своєї участі в тих змаганнях 30-річної давності, тодішні прикарпатські футболісти-першопроходці навіки вписали власні імена на скрижалі спортивної історії України. А те, що поміж них були направду неординарні особистості показали подальші відмітки у їх персональних футбольних біографіях. За лічені роки хтось як гравець «Прикарпаття», а хтось як гравець вже більш титулованої команди отримав нагоду одягнути футболку національної збірної, комусь пощастило позмагатися у перших турнірах європейської Ліги чемпіонів…
Врешті, після дебютного вищолігового фіаско керівництво прикарпатського клубу не стало посипати собі голову попелом. Воно розпочало наполегливу роботу над помилками. Її результатом стало достатньо швидке повернення колективу до класу найсильніших всього лиш за два роки. Але це вже була зовсім інша історія…
***
І насамкінець трохи цікавої підсумкової статистики стосовно виступів футболістів «Прикарпаття» у сезоні-92.
У складі команди на футбольне поле виходило 19 гравців і серед них не було жодного дебютанта команди. Ось їх перелік (у дужках наведено кількість проведених матчів та число наявних забитих польовими гравцями або пропущених воротарями м’ячів):
О. Пироженко (12, -11), С. Сташко (6, -7), Я. Ватаманюк (18, 1), П. Русак (18, 1), А. Шулятицький (18), В. Лахмай (17, 1), А. Романчук (17), М. Волосянко (16), І. Мельничук (16), А. Хомин (16, 2), М. Савка (15), Т. Ковальчук (14), Р. Русановський (13), Ю. Шулятицький (12, 3), В. Ковтанюк (9, 1), В. Винник (7), Р. Григорчук (6), В. Гуменяк (2), В. Карібов (1).
Усі поєдинки без замін провели Я. Ватаманюк і А. Шулятицький. Водночас не обійшлося без замін в жодному з матчів прикарпатців у турнірі. Частіше всіх достроково через ротацію поле в ході гри залишали А. Романчук (6 разів) і Р. Русановський (5 разів). У свою чергу найбільше разів із лавки запасних вступав у гру Т. Ковальчук (9 ігор).
Всього у першості «Прикарпаття» провело 18 матчів. Відповідно баланс турнірних показників команди становив: у домашніх поєдинках – 3 перемоги, 4 нічиї, 2 поразки, різниця м’ячів – 8-5, набраних очок – 10 (56% від усіх можливих); у виїзних поєдинках – 0 перемог, 2 нічиї, 7 поразок, різниця м’ячів – 1-13, набраних очок – 2 (11% від усіх можливих).
Суперниками «Прикарпаття» було 9 колективів: з 4-ма з них іванофранківці поділили очки («Волинь», «Зоря-МАЛС», «Нафтовик», СК «Одеса»), у такого ж числа команд вони відібрали по очку («Динамо», «Металіст», «Нива» Тр., «Буковина») і тільки після зустрічей з «Дніпром» залишилися без здобутих пунктів.
У матчах клубу з берегів Бистриць було зафіксовано відразу 7 різних варіантів підсумкового рахунку. Найчастіше зустрічався підсумковий результат – 1:0 ( відразу в 7 двобоях). Два поєдинки завершилися з великим рахунком: перемога над «Нафтовиком» – 4:1 і поразка від «Зорі»-МАЛС – 1:4.
Свою дебютну перемогу прикарпатці відсвяткували аж в 6-у турі. Тоді ж ними було забито і свого першого м’яча у першості – на 535-ій хвилині від старту змагань. Загалом авторами забитих голів у складі «Прикарпаття» пощастило стати шістьом футболістам. Найшвидшого гола, серед усіх проведених іванофранківцями, забив Ю. Шулятицький на 30-й хвилині матчу проти «Нафтовика». А найшвидшим пропущеним прикарпатцями м’ячем у свої ворота став гол в поєдинку з «Дніпром» авторства С. Беженара – йшла 12 хвилина матчу.
Прикарпатці за весь чемпіонат двічі пробивали пенальті – всі були призначені у ворота суперників на рідному стадіоні «Електрон» (обидва карних удари в переможних для своєї команди двобоях реалізували В. Лахмай і Ю. Шулятицький).
У свою чергу івано-франківську команду арбітри карали 11-метровими ударами утричі частіше – 6 разів (5 покарань припало на виїзні поєдинки і 1 – на гру в рідних стінах). В 4-х випадках суперники не реалізували свої карні спроби – щоразу місце у брамці в тих поєдинках займав О. Пироженко. Ще у 2-х випадках ні йому, ні С. Сташкові не вдалося вберегти власні ворота після пробиття пенальті.
У 18 матчах гравці «Прикарпаття» 11 разів каралися з боку служителів футбольної Феміди попередженнями. Найбільшим штрафником став Ю. Шулятицький (4 картки). Окрім нього, арбітри двічі попереджували А. Хомина, а також по разу – Я. Ватаманюка, В. Ковтанюка, В. Лахмая, М. Савку та А. Шулятицького. Водночас в очних двобоях гравців команд-суперників івано-франківського клубу судді карали попередженнями тільки 9 разів. У жодному з матчів «Прикарпаття» не було зафіксовано вилучень серед футболістів обидвох команд.
За офіційними даними поєдинки іванофранківців на стадіонах України загалом відвідало близько 97 300 глядачів: з них у першому колі – 57 900 осіб і у другому колі – 39 400 осіб. Помітно вищою була заповненість трибун на домашніх іграх «Прикарпаття» – близько 65 500 глядачів (відповідно у першому колі – 39 000 осіб і у другому колі – 26 500). Що стосується виїзних матчів колективу, то їх відвідало в різних куточках країни близько 31 800 глядачів (відповідно у першому колі – 18 900 осіб і у другому колі – 12 900).
ФК «Прикарпаття» – учасник Першого національного чемпіонату України (зліва направо): 1-ий ряд – Ю. Шулятицький, Б. Гусак, В. Винник, Р. Русановський, Я. Ватаманюк, І. Стахів, О. Пироженко, А. Хомин; 2-ий ряд – Б. Шкварок (лікар), М. Гнатишин (тренер), Т. Ковальчук, В. Лахмай, В. Гуменяк, А. Шулятицький, С. Сташко, В. Карібов, Н. Мочерняк, Ю. Шулятицький-старший (в. о. головного тренера), Т. Белей (тренер); 3-ий ряд – Р. Григорчук, І. Мельничук, О. Дорош, В. Ковтанюк, М. Волосянко, А. Романчук, М. Савка (Івано-Франківськ, 1992 р.)
Немає коментарів:
Дописати коментар