Він же Рус…ов, він же Кра…ар, він же Оле…ко

У сучасну добу віртуальної комунікації та панування соціальних інтернет-мереж використання будь-ким з охочих для власного позначення в паралельній реальності вигаданих імен (нікнеймів) є буденною справою. А в минулі, навіть відносно недалекі, часи творення прибраного імені (псевдоніму) задля активного використання в публічному просторі було притаманне тільки представникам окремих соціальних верств, серед яких, передовсім, вирізнялися творчі люди – актори, літератори, музиканти, художники.  Не гребувала подібною практикою і журналістська спільнота, відповідно не став винятком і Орест Олексишин.
       Мабуть, усе почалося з роботи Ореста Олексійовича в обласній «Прикарпатській правді». Оскільки молодий журналіст, який спеціалізувався на висвітленні спортивної тематики, був достатньо «плодовитим», інколи мав одразу два-три актуальні матеріали для здачі в один чи кілька номерів газети поспіль, у редакції з’являлася вимушена потреба створити у читачів ілюзію творчого плюралізму і наявності в штаті кількох рівноцінних авторів задля престижу видання. Тож як вихід із подібних ситуацій, поширеною практикою серед вітчизняних масмедійників стала поява публікацій їхнього авторства під творчими псевдоніми. 
       Протягом останньої чверті минулого віку у період газетярської кар’єри в івано-франківських друкованих ЗМІ Орест Олексишин у різний час підписувався під власними дописами як мінімум трьома прибраними іменами. Ще з середини 1970-х на сторінках «прикарпатки» він починає послуговуватися псевдонімами «О. Русланов» та «О. Крамар». Пізніше, після переходу у часи «перебудови» в творчий колектив одного з перших на теренах Західної України легального демократичного пресового видання Івано-Франківщини «Галичина», журналіст поряд з власним прізвищем часто використовував під своїми матеріалами вже інший вигаданий підпис – «Степан Олежко». 
       І на завершення кілька слів про етимологію згаданих прибраних творчих імен Ореста Олексишина. Для посвячених практично все зрозуміло з його псевдами, які належать до так званої «відіме́нної  номінації» в псевдонімії. Йдеться про походження мовних конструкцій «О. Русланов» і «Степан Олежко», де в різний спосіб обіграно імена дружини журналіста Стефанії та синів Руслана і Олега. Що стосується псевда «Орест Крамар», то мотиви його обрання Орестом Олексишиним залишаються для упорядника даного блогу наразі справою до кінця нез’ясованою..
Посвідка члена Спілки журналістів СРСР Ореста Олексишина з графою "літературний псевдонім"


Фотоколаж з фрагментів газетних публікацій Ореста Олексишина, підписаних псевдонімами автора (1977-1992 рр.)