Якщо заглянути у вчорашній день
прикарпатського спорту, ну от хоча би за останні пів віку, можна
помітити, що чи не найбільше славних сторінок у його літопис вписали
місцеві майстри боксу. Юрій Богданов і Сергій Мічник, Віталій Копитко і
Володимир Колесник, Андрій Федчук і Сервін Сулейманов, Віктор Поляков і
Олександра Козлан – усі вони у свій час привозили на Прикарпаття
нагороди найвищого ґатунку не тільки зі змагань на внутрішній арені,
але й з найпрестижніших міжнародних турнірів, а дехто навіть з
олімпійських ігор. А коли зануримося у те ж таки сивочоле минуле нашого
краю ще глибше на кілька десятиліть, то побачимо за спинами згаданих
вище тріумфаторів іще одну величну постать – боксера Осипа Хому.
Спортивний життєпис цього українця зі Станиславова дає підстави
справедливо вважати його справжнім провісником прийдешніх перемог
прикарпатської школи боксу...
О. Хома (фото Б. Леманського, 1938 р.)
Попри це, як колишні діаспорні публікації присвячені особі О. Хоми, так і поодинокі новітні, скомпільовані з них, нариси вітчизняних дослідників місцями грішать на спотворення чи замовчування окремих фактів з його біографії, чим сприяють у поширенні старих і навіть народженні нових міфів довкола цієї персони. На щастя, ми зараз живемо в постінформаційну епоху, коли недоступні раніше джерела стають ближчими завдяки сучасним технологіям. Тож сподіваємося, що частина нововиявлених оцифрованих матеріалів з польських, німецьких і американських архівів та бібліотек дозволить у цьому дописі, з одного боку, доповнити вже раніше знані для ширшого загалу факти з життя О. Хоми невідомими до цього, а з іншого, придасться до спростування тиражованої різними інтернет-ресурсами недостовірної інформації про нього. Тим більше, що маємо нагальний і поважний привід згадати добрим словом Осипа Хому – сьогодні виповнюється 100 і 5 років від Дня його народження!
***
22 січня 1915 р. у столиці Австрійської імперії Відні в подружньої пари українців Йосипа та Михайлини Хомів з’явився на світ їх первісток Йосип (Осип) Вільгельм. У наступні кілька років сім’я поповниться також синами Едвардом і Платоном та донькою Любомирою. По закінченні Першої світової війни Хоми прибувають до Станиславова, оселяючись на Майзлях, неподалік збудованих за кілька літ костелу та уніатської церкви. Голова багатодітного сімейства тримав власну ресторацію, чим заробляв на життя собі та рідним, а його дружина порала по господарству і виховувала дітей. Найстарший з них, Осип, вже у 1921 р. розпочинає здобувати ази грамотності в початковій школі, по закінченні якої вступає до місцевої гімназії.
З підліткового віку О. Хома відзначався атлетичною статурою і відмінними фізичними даними, що поміж іншого створювало йому хороші передумови для реалізації закладеного природою потенціалу передовсім у котромусь із силових видів спорту. Юний атлет зупинив свій вибір на боксі. Позаяк на початку 1930-х на теренах Станиславівського воєводства бокс ще перебував у зародковому стані і його культивували тільки в лічених місцевих спортивних товариствах, то Осип швидко розібрався з усіма своїми більш-менш гідними тутешніми конкурентами. Бажання підкорити не тільки провінційний боксерський ринг, але й гучно заявити про себе поза межами краю, помножені на молодечий запал та схильність до пригод і авантюр, спонукають молодого українця залишити місто з берегів Бистриць і втекти, за його словами, у світ, на широку дорогу.
Першим географічним пристанищем на цьому новому, незвіданому для О. Хоми шляху стає Помор’я – край на північному боці мапи Польської держави, де суша зустрічалася з морем. Перспективного боксера-важковаговика прийняв до своїх лав ґданський спортивний клуб "Ґеданія". Нестачу технічної та тактичної підготовки новачок попервах компенсував вольовими якостями та фізичною міццю. Але поступово Осип додає і у майстерності. Незабаром обдарованого вихідця зі Станиславова, який бився у найважчій вазі, помічають навіть у Варшаві. В неповні 20 літ у листопаді 1934 р. Хому вперше викликають у столицю до тренувального табору польської збірної для спарингів напередодні гостьової зустрічі з потужною дружиною Німеччини. І хоча в остаточний список боксерів для поїздки закордон наставники його не включили, сам факт запрошення до когорти найвправніших представників кулачного спорту Польщі було визнанням обдарованості нашого краянина і хорошим авансом на майбутнє.
Наступний 1935-й був, мабуть, найбільш знаковим роком у спортивній кар’єрі О. Хоми. У квітні місяці в Познані він вперше дебютує на ХІІ індивідуальній першості Польщі з боксу. Хоча українець і спинився за крок до фінального бою, поступившись за очками місцевому майстру Ю. Карпінському, але і ця прикра невдача дозволила йому номінально вважатися бронзовим призером чемпіонату країни у важкій вазі...
Р-он Майзлі в Станиславові, де провів своє дитинство і юність О. Хома (фото Г. Поддебського, 1930-ті)
О. Хома (1-ий праворуч) під час виклику до тренувального табору збірної Польщі (Варшава, 1934 р.)
Легендарний
тренер Ф. Штамм (1-ий ліворуч у середн. ряді ) і О. Хома (1-ий
праворуч у середн. ряді) на тренувальних зборах польської збірної в
Центральному інституті фізичного виховання (Варшава, 1934 р.)
О. Хома (в центрі кадру) на медогляді перед поєдинками чемпіонату Польщі (Познань, 1935 р.) Помітний змагальний поступ О. Хоми знову позитивно оцінило керівництво польської збірної і наприкінці літа 1935 р. вдруге викликало до лав репрезентації для підготовки до чергового поєдинку з німцями у Варшаві. Та на відміну від тогорічного запрошення, тепер цей крок не виглядав як банальний перегляд найближчого резервіста на передматчевих спарингах. Американський наставник збірної Біллі Сміт, зважаючи на проблеми з фізичною формою у №1 серед польських важковаговиків Станіслава Пілата, вирішив зупинити свій остаточний вибір при формуванні 8-ки кращих на зустріч саме на Хомі.
1 вересня 1935 р. близько 25 тисяч глядачів зібралися у познанському Палаці спорту, щоб стати свідками боксерського матчу команд Польщі та Німеччини. Без сумніву, саме бій в рамках цієї міжнародної зустрічі проти німця Герберта Рунґе можна вважати найбільш престижним за всю аматорську кар’єру Осипа Хоми. Слід зауважити, що на момент поєдинку згаданий німецький спортсмен стабільно входив до числа найкращих важковаговиків європейського боксу, ставши за рік до цього срібним призером чемпіонату континенту. Як пізніше згадував у своїх мемуарах легендарний польський тренер Фелікс Штамм, у роздягальні перед виходом на ринг Осип відчував сильне хвилювання і перебував не в кращому психологічному стані. Зважаючи на велику різницю в класі, сам поєдинок Хома – Рунґе пройшов за значної переваги останнього. Але як не намагався титулований німець відправити на підлогу рингу молодого дебютанта польської збірної, та зробити цього так і не зміг.
Тогочасна спортивна преса Польщі переважно з критичних позицій оцінювала дебют свого співвітчизника на ринзі в барвах головної команди країни. Журналісти не розуміли обраної О. Хомою вкрай обережної та захисної тактики на матч. Однак тренер збірної Б. Сміт попросив невдоволених трохи вгамувати свій гнів на адресу боксера, а також стримати звинувачення у примітивному стилі боксування і, як комусь видавалося, боязкій поведінці на ринзі. Американський наставник репрезентації, справедливо зробивши поправку на клас і великий досвід опонента Хоми, залишився загалом задоволений виступом свого молодого підопічного. І як показала історія, у своїй оцінці поточного рівня обох бійців Сміт мав рацію. Адже менш ніж за рік своєю перемогою на овіяних легендами літніх Олімпійських іграх в Берліні Г. Рунґе довів, що йому взагалі немає рівних серед боксерів-аматорів важкої ваги у всьому світі. Врешті у 30-х роках в очних двобоях з титулованим німцем жоден з чільних польських боксерів так і не зміг вийти переможцем.
Не менш насиченими для українського боксера з Станиславова виявилися і завершальні місяці 1935-го. Восени О. Хома разом з ґданською "Ґеданією" відбув міжнародний тур по Румунії, провівши два матчі проти столичних боксерських дружин. Тріумфальними для нього виявилися також дві поїздки в рідну Галичину. Спочатку в жовтні у Львові в матчевому протистоянні "Ґеданії" зі збірною місцевих клубів "Погонь / Гасмонея" Хома нокаутував Виддінга, а у листопаді в міжокружному матчі збірних Львівщини та Помор’я – найсильнішого місцевого важковаговика того часу Шкварковського. Тож закономірно, що на кінець року у неформальному рейтингу найпопулярнішого польського спортивного часопису міжвоєнної доби "Przegląd Sportowy" серед боксерів важкої ваги О. Хома закріпив за собою почесне друге місце...
О.
Хома (1-ий ліворуч) в складі збірної Польщі на представленні перед
матчем з Німеччиною, у якому бився проти майбутнього олімпійського
чемпіона Г. Рунґе (Познань, 01.09.1935 р.)
О. Хома (2-ий у верхн. ряді) у складі "Ґеданії" (Ґданськ) під час зустрічі проти збірної Львова (Львів, 08.10.1935 р.)
О. Хома (2-ий у верхн. ряді) у складі збірної Помор'я під час зустрічі проти збірної Лодзі (1935 р.)У лютому 1936 р. О. Хому знову залучають до тренувального табору збірної країни напередодні матчу з боксерами Бельгії, хоча в остаточну заявку на поєдинок 6 березня він вже не потрапив. Та не меншу вагу для найближчого майбутнього українського спортсмена мала наступна подія – черговий чемпіонат Польщі, запланований на квітень місяць у Лодзі. Фактично це були попередні оглядини кращих сил польського боксу напередодні літньої Олімпіади в Берліні, перемога на яких могла відкрити щасливцям пряму дорогу для участі в наймасовішому міжнародному спортивному форумі сучасності. На жаль, ще від самої процедури попереднього жеребкування майбутніх пар учасників змагань фортуна почала відвертатися від Хоми, посіявши йому в суперники на першій чвертьфінальній стадії першості чемпіона двох останніх років гураля Станіслава Пілата. 24 квітня у другому раунді поєдинку чинний чемпіон нокаутом перекреслив будь-які сподівання українця щодо подальшої боротьби за медалі турніру.
Навіть незважаючи на цю невдачу, очільники Польського боксерського союзу й надалі продовжували розраховувати на нереалізований потенціал О. Хоми, включивши його на осінньому відрізку сезону 1936 р. до розширеного списку кандидатів у збірну. У листопаді, швидше за інерцією, ніж із великою мотивацією, українець, перебуваючи певний час не в кращих психологічних кондиціях, вкотре стає чемпіоном клубної першості Помор’я в складі "Ґеданії". Справа у тому, що вже близько кількох місяців Осип, незважаючи на статус репрезентанта збірної країни, не мав пристойного заробітку в Ґданську. Сподівання на те, що правління клубу, честь якого він завзято і успішно захищав своїми міцними кулаками в десятках боїв, допоможе знайти вихід із фінансової скрути в хлопця остаточно розвіялися. Тож український боксер полишив Ґданськ і подався у сусідню портову Ґдиню, приставши до боксерської дружини місцевого спортклубу "Стрілець". Керівництво останнього пообіцяло Осипу найближчим часом допомогти влаштуватися на роботу на котресь із великих суден акціонерного товариства "Водна транспортна лінія Гдиня – Америка".
Перехід О. Хоми в новий клуб співпав у часі з гучним поголосом у польській пресі буцімто цей популярний спортсмен і член репрезентації країни у грудні відплив на океанському лайнері в Штати для продовження боксерської кар’єри, але вже на професійному рівні. Припускали, що до переходу в професіонали його схилив американський тренер "Ґеданії" Біллі Сінґер. Боксеру навіть довелося звернутися до ґдинського відділення "Польської телеграфної агенції", аби зняти ажіотаж і спростувати неправдиву інформацію. Хоча у недалекому майбутньому він і не виключав своєї появи на американському ринзі. Врешті журналісти з’ясували, що з Гдині у ті дні на одному з кораблів справді відправився у подорож до США пасажир на прізвище "Хома". Але однофамілець Осипа за фахом своєї діяльності виявився…ксьондзом...
О. Хома (1935 р.)
О. Хома (1-ий ліворуч) в товаристві іншого польського боксера-важковаговика Я. Венгровського (Ґдиня, 1936)Чергову спробу гучно грюкнути дверима на всепольській аматорській боксерській арені О. Хома робить на початку лютого 1937-го. У зв’язку з проведенням міжнародних зустрічей збірної зі своїми сусідами з Німеччини та Австрії Польський боксерський союз організував 2 лютого у Лодзі відбірні поєдинки між кандидатами до репрезентації. О. Хому чекало протистояння з його торішнім кривдником С. Пілатом. Деякі журналісти зауважили певну самовпевненість в поведінці Осипа напередодні бою. Вона вбачалася у передчасних публічних натяках з боку українця, що саме йому вже можна починати готувати необхідні документи для поїздки на матч в Дортмунд і нового побачення з іменитим Г. Рунґе. Перебіг поєдинку продемонстрував, що у порівнянні з попередньою зустріччю боксерів Пілат значно додав в фізичних кондиціях. У свою чергу Хома, так виглядало з боку, підготувався гірше і на фоні опонента виглядав як справжній "хлопчик для биття". Протягом перших двох раундів українець кілька разів опинявся на підлозі рингу не в змозі протиставити чогось серйозного своєму супернику. Після чергового нокдауну він так і не зміг піднятися, тож рефері оголосив достроковим переможцем матчу Пілата.
О. Хома відносно швидко прийшов до тями після свого фіаско у Лодзі. За три тижні він на запрошення сусідів з Торуня погоджується вийти у їх барвах на ринг в міжнародній міжміській зустрічі з боксерами Відня. Вперте польсько-австрійське командне протистояння, свідками якого стало близько 2 тис. глядачів, закінчилося нічийним рахунком. Водночас слід зазначити, що герой нашої оповіді ще на першій хвилині свого двобою технічним нокаутом без проблем здолав віденця Луца.
Як того раніше і прагнув, у 1937 р. О. Хома працевлаштувався моряком на флот. Такий крок дозволяв йому нарешті стабілізувати власне фінансове становище і одночасно реалізувати давні молодечі фантазії про мандри широким і небаченим світом. Особливо престижною для нього стала робота на новому океанському транспортному лайнері "Баторій" з Ґдині. Наприкінці 1930-х на посаді стюарда та спортивного інструктора на ньому Осип кілька десятків раз встиг перетнути океан.
Поза тим, не слід забувати про мрії українця спробувати свої сили в професійному боксі. Подібні робочі подорожі через Атлантику до берегів іншого континенту давали йому вищі шанси налагодити контакти з місцевими спортивними менеджерами, і, як показав час, такі сподівання врешті не виявилися марними. Вже станом на осінь 1937-го в О. Хоми з’являються конкретні пропозиції від легендарного американського рестлера і промоутера польського походження Станіслава "Збишка" Циганевича про перехід в табір професіоналів. Преса повідомляла, що сторони мали намір укласти між собою 5-річний контракт. Згідно умов договору вже у перший рік його дії боксер повинен був отримати чистими 6 тис. доларів – відносно "грубу" на тодішні часи суму, а також відсотки з проведених боїв. У листопаді місяці Осип навіть прибув з коротким візитом до рідного Станиславова, аби попрощатися з родиною перед тривалою, як гадалося, поїздкою на роботу за океан.
Однак минав місяць за місяцем, а О. Хома через бюрократичні процедури ніяк не міг добитися в американських чиновників дозволу на довгострокове перебування для роботи на території США. У відповідь на прохання надати туристичну візу для поїздки в їх країну працівники американського консулату у Варшаві надіслали українцеві відмову у ній. Натомість вони запропонували Осипу звернутися до властей заокеанської держави стосовно отримання еміграційної візи, що не входило наразі в його плани.
Як свідчать архівні документи, у 1938 р. О. Хомі таки вдалося оформити ліцензію "Атлетичної комісії штату Нью-Йорк" для участі в професійних боях на рингу. Та відсутність дозволу на тривале перебування в Штатах фактично унеможливило укладення анонсованого раніше багаторічного контракту Хоми з Циганевичем. Тож під час заходів на стоянку в місцевий порт лайнера "Баторій" морякові-спортсменові не залишалося нічого іншого, як перебиватися принагідними поєдинками з маловиразними суперниками на нью-йоркському ринзі. Зрозуміло, що це не могло принести ні великого зиску, ні слави.
На думку окремих біографів, крига в професійній кар’єрі О. Хоми мала всі шанси скреснути влітку 1939-го. Подейкують, що українського боксера після перемоги в одному з боїв в Нью-Йорку над знаним американцем чеського походження Гавлічеком таки помітили представники солідної промоутерської компанії "Стенлі Джімнезіум". Осипу вони запропонували повноцінний контракт, а тренувати новачка мав колишній чемпіон світу серед боксерів-професіоналів Бенні Леонард…
На
ринзі зліва направо: німець Г. Рунґе і поляк С. Пілат - відповідно
найвідоміший і найпринциповіший суперники у боксерській кар'єрі О. Хоми
(Дортмунд, 1937)
Океанський лайнер "Баторій", на якому плавав О. Хома (друга пол. 1930-х)
Стюард
"Баторія" О. Хома зустрічає на палубі корабля свого найтитулованішого
товариша по національній збірній Г. Хмелевського, який тримає курс на
Америку для переходу в професійний бокс (фото Б. Леманського, Ґдиня,
1938 р.)
О. Хома (праворуч) на ринзі у вільний від рейсів "Баторія" час (фото Б. Леманського, Ґдиня, 1938 р.)Перед тим, як нарешті переїхати в Штати для ведення професійної кар’єри, О. Хома з метою залагодження всіх нагальних справ змушений був улітку 1939 р. ненадовго повернутися до Польщі. Там у Гдині його й застав початок Другої світової. Осип разом зі своїми співвітчизниками у перші вересневі дні взяв участь в обороні міста від навали німецьких військ. У ході наступу чужинців він потрапляє у табір для польських військовополонених, але за якийсь час йому пощастило вийти звідти на свободу. Зрозуміло, що в умовах, коли потроху в огні почала палати майже вся Європа, про жодну Америку українцю вже не йшлося.
Вдруге за час воєнного лихоліття О. Хома потрапив у неволю, на цей раз вже радянську, літом 1944 р. на Львівщині. Так сталося, що роком раніше Осип, як і чимало його земляків з Галичини, добровільно зголосився стати в ряди однойменної з назвою рідного краю 14-ої гренадерської дивізії Ваффен СС. У ході першого серйозного бойового хрещення цього українського національного підрозділу в складі німецької армії у липні 44-го під Бродами галицькі дивізійними зазнали серйозних втрат. Хомі у числі невеликої частини побратимів по зброї пощастило вирватися живим з-під радянського оточення в бродівському котлі. Однак спроба українського вояка пробратися після цього до Львова скінчилася радянським полоном. За певний час сталінські каральні органи етапували бранця у концтабір аж за Урал.
Формально перебуваючи у статусі громадянина довоєнної Польської держави, О. Хома добивається в 1945 р. своєї репатріації з Радянського Союзу на територію Східної Прусії. Попередньо налагодивши контакти з українським націоналістичним підпіллям, він згодом звідти пробирається на землі поблизу польсько-радянського кордону і вступає в тутешні підрозділи УПА. На Закерзонні Хома, знаний серед місцевих упівців під псевдо «Боксер», героїчно боровся з новим прокомуністичним польським режимом у сотні свого земляка зі Станіславщини Степана "Хріна" Стебельського.
Спільне проведення в 1947 р. урядами СРСР і Польщі операції "Вісла" фактично позбавило підпільні структури ОУН-УПА на Лемківщині соціальної бази підтримки в місцях традиційного осідку етнічних українців, котрих тепер примусово виселяли за східний польський кордон. Тож восени цього року, розуміючи марність подальшого збройного опору в регіоні, "Боксер" в складі повстанської рейдової групи бере шлях на Захід. За короткий час він благополучно дістався австрійського Відня, звідки невдовзі переїхав у Баварію.
У німецькому Міттенвальді в таборі для так званих "переміщених осіб" Осип після кількох років поневірянь нарешті возз’єднався з найближчою ріднею – батьками, братом Платоном і сестрою Любомирою. Усі вони також вирішили триматися подалі від радянських поневолювачів і шукати кращої долі на Заході. Бракувало тільки середущого брата Едварда, який трагічно загинув у перші дні збройного польсько-німецького протистояння 1939-го. Доречно сказати, що у юнацькому віці він, взявши за собі за приклад Осипа, також серйозно захопився боксом. В останні передвоєнні роки Едвард навіть вибився на позицію чільного боксера-важковаговика рідного Станиславова та успішно змагався у лавах місцевого клубу "Ревера" в турнірах під егідою "Львівського окружного боксерського союзу". Окрім того, не був байдужим до боксу і наймолодший брат Платон. Ще у часі приходу на Галичину "перших совітів", його, 19-річного юнака, почали залучати до своїх лав для участі в республіканських змаганнях енкаведешні чини з станіславського "Динамо"…
Зліва
направо: вояки УПА Б. Яворський ("Яким") і О. Хома ("Боксер") у
вільний від боїв час (Закерзоння, друга пол. 1940-х; фото з книги П.
Потічного "Моя дорога") 
Брати
Осип (1-й ліворуч) і Платон (3-й ліворуч) Хоми під час побуту в
німецькому Вюрцбурзі у статусі "переміщених осіб" (1948 р.)Незважаючи на ненайліпші фізичні кондиції, що було прямим наслідком пережитого за час війни і підпільної повстанської діяльності, О. Хома вирішив відновити боксувати у повоєнний період перебування в Західній Європі. Потреба пошуку будь-яких матеріальних ресурсів для банального фізичного виживання змусила українця виходити на ринг на поєдинки проти місцевих спортсменів. Проте через погану фізичну форму, відсутність умов для повноцінних тренувань та тривалий час існування поза боксом на особливі успіхи на цій професійній ниві Осип розраховувати вже не міг. Тож основну свою увагу він разом із братом Платоном концентрує на популяризації улюбленого виду спорту серед української молоді, яка перебувала у німецьких таборах для "переміщених осіб".
Якщо Платон Хома пов’язав свою долю з українським спортивним товариством "Лев" (Міттенвальд), то Осипа у 1948 р. одночасно і для виступів на рингу, і для підготовки молодих боксерів запрошує у свої ряди мюнхенський "Довбуш", що мав власний осідок в міській дільниці Фрайман. На зламі 40-50-х років саме у Фраймані було зібрано практично всіх найкращих боксерів вихідців з України. Тож не дивно, що сильну дружину "Довбуша" неодноразово запрошували на товариські зустрічі й місцеві німецькі клуби. Чималою мірою до швидкого поступу боксерської секції товариства був причетний своєю жертовною роботою саме досвідчений Хома. І коли в середовищі симпатиків спорту в таборах для "переміщених осіб" Західної Німеччини виникає ідея проведення "Олімпіади поневолених народів", місцем для підготовки української боксерської збірної стає домівка "Довбуша". Безпосереднім керівником тренувального процесу призначили О. Хому. За підсумками змагань боксерів у містечку Вюрцбург українська збірна поклала до своєї скарбниці на олімпійському турнірі аж 6 вищих нагород (3 золоті, 1 срібну, 2 бронзові медалі), і тільки один наш спортсмен залишився поза п’єдесталом пошани. Чемпіоном став і О. Хома, якому найвища олімпійська відзнака дісталася без бою, позаяк інші національні дружини вирішили відмовитися від свого представництва у важкій вазі, не маючи у своїх складах достойних суперників для українця.
Поступово табори для "переміщених осіб" на німецькій землі стали пустіти і закриватися, бо інтернаціональний контингент з них масово отримував добро на легалізацію в європейських країнах, чи на еміграцію на інші континенти. У 1949 р. отримала такий дозвіл і родина Хомів, перебравшись майже у повному складі до Америки. Лише Осипу довелося ще на якийсь час затриматися в Німеччині. І тільки за два з лишком роки українець разом зі своєю дружиною-латишкою на ім’я Дзідра, з якою його звела нелегка табірна доля, зміг також емігрувати в американський штат Коннектикут…
О. Хома (друга пол. 1940-х)
О. Хома (1-й ліворуч) в складі збірної України на "Олімпіаді поневолених народів" в Німеччині (Вюрцбург, 1948 р.)
О. Хома (1-й праворуч у нижн. ряді) серед проводу "УРСТ Довбуш" (Німеччина, 1951 р.)
Витяг з анкети "переміщеної особи" О. Хоми (1950 р.)
Американська натуралізаційна картка О. Хоми з його особистим підписом (1957 р.)Вже там за океаном в подружжя Осипа і Дзідри Хомів народилася донька Тамара. Колишній іменитий боксер знайшов для себе добру роботу, посівши посаду управителя маєтку однієї знатної родини у тому ж Коннектикуті. Водночас Осип не забував підтримувати тісного зв’язку з представниками української громади в США, з радістю відвідував пам’ятні заходи і зустрічі зі своїми побратимами по національно-визвольній боротьбі у буремні воєнні роки.
Та непогано облаштувавшись на новому місці, отримавши пристойну роботу, О. Хома відчував сильну тугу за рідним краєм і Станиславовом. Якось Осип при зустрічі в середині 50-х зі своїм давнім приятелем Олегом Лисяком відверто йому зізнався: "Знаєш, я переїхав так багато світу, бачив полярну зорю і Хрест Півдня, знаю, як за Уралом сонце сходить і як виглядають тропікальні джунґлі, а все таки – хоч не погано нам і тут, в Америці, – я не можу забути цієї малої рвучкої Бистриці. Колись мене тягнуло від неї у світ – а тепер я дав би півсвіту, щоб побачити Бистрицю ще раз. От, хоч би поглянути на наші сторони і показати їх моїй Тамарці… Чи дозволить нам Бог побачити ще раз нашу землю... Не хотілось би тут назавжди залишитися…".
Але не судилося Осипу Хомі повернутися до далекого тоді Станиславова і ще раз вийти на береги стрімкої Бистриці на рідних Майзлях. 30 квітня 1958 р. трагічна випадковість в шпиталі Нью-Гейвена, де тоді перебував на лікуванні українець, передчасно обірвала на 44-му році його життя. Після завершення загалом нескладного хірургічного втручання на жовчний міхур медперсонал взявся транспортувати Осипа ліфтом з операційної зали до загальної палати. У момент коли ноші з хворим лише наполовину просунули до кабіни, підйомник несподівано рушив униз. І через якусь мить двері ліфту розчавили грудну клітку оперованого, який у безсвідомому стані перебував під наркозом. Смерть була блискавичною.
Вічний спочинок іменитий боксер та вірний син свого народу Осип Хома знайшов на цвинтарі міста Нью-Гейвен …
Місце поховання О. Хоми в Нью-Гейвені (фото з архіву Г. Климук-Хом’як, 2010-ті рр.) ***
P. S . Тішить, що нездійснену на ту пору мрію відвідати Україну, якою марив на еміграції Осип, зумів втілити в реальність за свого життя наймолодший з станиславівської боксерської династії братів Хомів – Платон. У другій половині ХХ ст. він тривалий час залишався активним подвижником національно-культурного та тіловиховного руху серед української громади Коннектикуту. За спогадами рідних, особливо сильне піднесення Платон переживав у часи розпаду Радянського Союзу та проголошення незалежної України. Невдовзі після цього йому й випала щаслива нагода після довгої розлуки ступити на рідну землю. Аж до самої своєї смерті 2013 р. в Нью-Гейвені Платон Хома уважно стежив за усіма подіями в Україні, бажав їй процвітання і водночас часто засмучувався через негаразди, які переслідували процес розбудови вже власної національної держави.
Платон Хома (2000-ні, фото з сайту: www.legacy.com)Розповідь підготував Олег Олексишин
Немає коментарів:
Дописати коментар