Олег Базилевич : Критерій один – майстерність (інтерв'ю з легендою вітчизняного футболу)

Минулого тижня вітчизняний футбол втратив легендарного тренера і гравця Олега Базилевича. Тим, хто розуміється на грі мільйонів, не варто пояснювати значимість цієї Персони для історії нашого футболу. А для не надто посвячених зауважимо, що в першій половині 1970-х Базилевич був одним із тих, хто спільно з Лобановським писав модерну футбольну філософію, за допомогою якої перетворили скромне за тогочасними мірками київське «Динамо» в справжній європейськими спортивний бренд зі знаком якості.
     Зрозуміло, що були в життєписі фахівця не тільки тріумфальні, але й чорні сторінки. Чого варта, наприклад, вимушена відставка в кінці 1976 р. з тренерської лави рідного клубу, як своєрідний компроміс у жорсткому внутрікомандному конфлікті між гравцями «Динамо» і дуетом наставників Лобановський-Базилевич. Або ж жахлива авіакатастрофа через три роки в небі над Україною літака з гравцями вищолігового ташкентського «Пахтакора», очолюваного тоді Базилевичем (сам тренер дивом вцілів, бо через хворобу сина не полетів разом з підопічними тим фатальним рейсом)…
     Протягом 1992-1994 рр. Олег Базилевич очолював національну збірну України. То був один з найскладніших її періодів – доба інтеграції української федерації в міжнародні футбольні спілки та становлення нової команди за умов відчутного кадрового голоду. Стара гвардія динамівців, яка здобувала міжнародне визнання в другій половині 80-х, вже своє «відіграла», а кілька перспективних доморощених футболістів обрали кольори російської збірної.
     Волею долі так склалося, що обіймаючи пост головного тренера нашої збірної, Базилевич погодився на короткий час стати ще й консультантом тренерського штабу першолігового франківського «Прикарпаття» в ході підготовки команди до сезону 1993 р. І в результаті цієї співпраці за підсумками розіграшу прикарпатці пробилися в еліту вітчизняного футболу. Саме в ту пору Оресту Олексишину й пощастило взяти інтерв’ю в цього прославленого фахівця, яке публікуємо нижче...


Олег Базилевич (2-й ліворуч) після переможного матчу за суперкубок УЕФА між "Динамо" і "Баварією" (Київ, 1975 р.)


     «Останнім часом головний тренер національної збірної дав немало інтерв’ю. Правда, стосувалися вони, як правило загальних тенденцій розвитку футболу в нашій державі, справ у команді, яку торік Базилевичу довірили очолювати. Ми ж вирішили повести мову виключно про ситуацію в першій лізі, її перспективи. Домовленість стосовно інтерв’ю було досягнуто ще навесні, коли Олег Петрович почав ближче знайомитися з цим дивізіоном.
     – І яке враження залишилось у вас, пане Базилевич? 
     – Якщо коротко, то перша ліга за своїм класом мало чим поступається вищій. І я не перебільшую. Бо в групі найсильніших абсолютна більшість команд, за винятком призерів, стоїть на одному щаблі майстерності з цілою низкою клубів першої ліги. На мій погляд, у вищому футбольному дивізіоні не загубилися б (крім вінницької «Ниви» і «Темпу», які здобули нині туди перепустки) також «Нафтовик», «Ворскла», «Прикарпаття», «Евіс», «Поділля», «Поліграфтехніка»… Досить симпатична і «Скала».
     – Звичайно, для шанувальників «Прикарпаття» ще приємнішим був би комплімент головного тренера збірної на адресу івано-франківської команди, якщо б вона змогла подолати високий бар’єр. Ви погодилися допомогти нашим землякам готуватись до нового сезону. Чим саме «Прикарпаття» вам сподобалося?
     – Передусім, скажу про клуб, керівництво якого за кілька років змогло вирішити принципові питання, заклавши міцні підвалини для активної життєдіяльності футбольної команди, що нині має практично всі найнеобхідніші передумови, аби розраховувати на кращу долю. Вагомий плюс і те, що вдалося повернути болільника на стадіон, тож у «Прикарпаття» тепер постійна, багатотисячна аудиторія. Щодо самої команди, то вона у попередньому чемпіонаті була непогано вкомплектована. Є, звичайно, і слабкі позиції, але ігровий ансамбль усе-таки збалансований. Через це буде шкода, якщо хтось із гравців, котрі рвуться на сторону, не зрозуміє врешті-решт, що йдеться про створення боєздатної дружини.
     – Але ж для таких кроків є, мабуть, вагомі причини. Можливо, окремі футболісти вважають, що у «Прикарпатті» вони, так би мовити, застоялися і не розкривають повністю свого спортивного таланту.
     – Не заперечую, що шкутильгає організація колективної гри команди. Це особливо помітно при переході від оборони до атака й навпаки. Якби тренери своєчасно взяли на озброєння сучасні тактичні засоби, активніше прищеплюючи своїм вихованцям смак до нестандартних рішень, потенціал команди розкрився б набагато повніше. Це ж саме можна говорити і про ефективність розиграшу стандартних ситуацій. Штрафні, кутові удари у виконанні прикарпатців поки що становлять мінімум загрози для воріт суперника. Враховуючи ці моменти, я порадив новому головному тренерові «Прикарпаття» і його помічникам істотно скорегувати навчально-тренувальний процес. Нагода слушна є: канікули між чемпіонатами варто використати для продуктивної роботи. Звісно, якщо команда має серйозні наміри, бо відмова від високого турнірного завдання лише знижує мотивацію гравців.
     – Та, мабуть, честолюбні плани плекають сьогодні не лише в Івано-Франківську.
      – Це – природне явище. Серед можливих претендентів на перемогу в наступному чемпіонаті назвав би також «Евіс», «Поділля», «Ворсклу».
     – А як ви оцінюєте структурну побудову першої ліги? Чи оправданий її нинішній варіант?
     – Важко однозначно відповісти на це запитання. Втім, я за те, щоб у першій лізі стався поділ за  принципом схід–захід. Насамперед, не можна не враховувати економічної ситуації, в якій чимало клубів ледве зв’язують кінці з кінцями. По-друге, за таку реорганізацію Федерації футболу України були б щиро вдячні добрих п’ять сотень гравців і тренерів. Адже виснажливі автобусні вояжі із Закарпаття на Донбас чи у зворотному напрямку забирають багато сил, надовго відривають людей від сім’ї. І нарешті, щільний розклад ігор обмежує час, відведений на тренувальний процес. А сподіватись, що за найближчий рік-два усі проблеми відпадуть, не доводиться. Бо навіть у вищій лізі тільки «Динамо» і дніпропетровський «Дніпро» можуть дозволити собі розкіш літати в гості чартерними авіарейсами. Зрештою, це моя приватна точка зору… Хоча не треба бути фахівцем, аби зрозуміти, що в нашому національному чемпіонаті забагато команд. І без удосконалення його структури не обійтися.
      – Напевно, такі проблеми вирішувалися б швидше, якби в Україні уже була професіональна футбольна ліга.
     – А мені здається, що підштовхувати ситуацію не варто. Це – природний процес, і рано чи пізно, але Україна підійде до справжньої професіоналізації.
     – Оскільки про першу лігу ви сказали немало доброго, то чи бачите тут реальних кандидатів до національної збірної?
     – Декого мені вже рекомендували. Та, відверто кажучи, поки що руки не доходять. Втім, моє знайомство з першою лігою триватиме. І сприятимуть цьому, зокрема, контакти з «Прикарпаттям».

Інтерв’ю вів Орест Олексишин
(«Футбольний вісник» газети «Галичина» від 10 липня 1993 р.)