Cтаниславівський спорт 100 років тому | 1924

Віддавна склалася усталена традиція напередодні приходу нового спортивного року підбивати підсумки того, який минає. Здійснимо такий екскурс в минуле і ми, але обравши дещо нестандартний хід. Зануримося в події не останніх дванадцяти місяців, а, для прикладу, сторічної давності – у рік 1924 в спортивній історії Івано-Франківська. Чи якщо бути точнішим, тодішнього Станиславова.
     Це був час, коли місто, нещодавно перетворене у воєводський центр, продовжувало зализувати ще свіжі рани Першої світової та пожинало плоди нових геополітичних змін на Європейському континенті. За наявності низки спільних злободенних проблем найчисельніші національні спільноти Станиславова на ментальному рівні по-різному підходили до сприйняття тодішніх реалій сьогодення. Одні, як поляки, перебували в стані внутрішнього піднесення, бо зуміли на уламках чужого імперського минулого відродити свою другу за ліком Річ Посполиту. Інші, як українство, навпаки переживали спустошення через втрату шансу на здобуття самостійного статусу в складі соборної Української держави, чи хоча би як окремого політичного утворення на землях Східної Галичини. Ще хтось, як гебреї, за відсутності потужних важелів впливу ні на що особливо не розраховували, а відтак традиційно були вимушені пристосовуватися до поточного моменту…


    

Тенісна одіссея Любомира Чайківського

Прикарпатський теніс має власні понад вікові традиції. Згадки про появу перших майданчиків для вправляння в цій грі у найбільших тоді містах краю Станиславові та Коломиї припадають ще на початок минулого століття. Та тільки після закінчення Першої світової тенісний рух на Станиславівщині набирає якихось організованих форм і відносно сталої популярності. Одночасно з цим поміж тутешніх тенісистів почали з'являтися майстри великої ракетки, які переросли локальний рівень і достойно представляли рідний край на загальнонаціональних та міжнародних змаганнях.
     Серед таких спортсменів на перше місце без зайвої скромності можна висунути коломиянина Любомира Чайківського (в іншомовних джерелах зазвичай згадується як Чайковський). На сьогодні його ім'я ніяк не можна віднести до когорти малознаних чи забутих. Свого часу згадки про цього обдарованого українського тенісиста у своїх працях і журналістських нарисах залишили кілька наших діаспорних авторів, а вже у новітні часи й декотрі коломийські краєзнавці. Однак зібрані ними біографічні матеріали не назвеш вичерпними, а окремі факти з життєпису спортсмена там або не висвітлені взагалі, або потребують уточнень. Відтак цим дописом спробуємо зробити і свій посильний внесок у справу творення повновартісного спортивного портрета самобутнього тенісного таланта Покутської землі.

    

Слідами одного відео

 У радянські часи в силу різних обставин події спортивного життя на Прикарпатті достатньо скромно висвітлювалися в офіційній кінохроніці та на телеекранах. А те що було відзняте на камери, у переважній своїй масі припадає товстим шаром архівної пилюки по столицях і практично не доступне для перегляду теперішнім споживачам відеоконтенту. З огляду на такий стан справ, викид в інтернет-простір будь-яких «свіжих» оцифрованих матеріалів з минулого вже сам по собі викликає певне зацікавлення.
     Віднедавна у вільний доступ для знайомства почав викладати відеоматеріали колишнього республіканського і обласних студій ТБ їх правонаступник «Національна суспільна телерадіокомпанія України». Із тієї наразі незначної порції контенту, яка встигла з’явитися в інформпросторі, особистий інтерес викликав і коротенький спортивний сюжет більш як піввікової давності з Коломиї. У ньому йшлося про перебіг всесоюзних фінальних змагань за кубок «Золотий колос-70» з футболу. Позаяк особливою інформативністю ні саме неозвучене відео, ні куций супровідний опис під ним на сайті не вирізнялися, довелося оперативно заглибитися в тему і нарити в'язку цікавих фактів про ту подію та її учасників...

 

Повернення із забуття: Роман Кернякевич

У калейдоскопі теперішніх спортивних подій перенасичений інформаційний вир ледь не щодня виносить на поверхню все нових і нових героїв його величності Спорту. Нерідко у цьому стрімкому водовороті колесо історії з невблаганною йому швидкістю відправляє у непроглядну павутину минулого цілі десятки незаслужено забутих (а подекуди й малознаних сучасниками) імен далеко непересічних колись прикарпатських спортовців. І немає на то іншої ради, як час від часу згадувати про них, а декого й взагалі відкривати для широкого загалу…
     Сьогодні виповнюється 115 років від дня народження славного змагуна та репрезентанта традицій українського спорту міжвоєнного Станиславова Романа Кернякевича. У відкритих джерелах про цю персону, на жаль, ми знайдемо переважно якусь поодиноку уривчасту інформацію. Відтак у даному дописі спробуємо хоч якось її узагальнити та принагідно віддати шану пам’яті нашому землякові.
 

Важка доля легкої атлетики

Гортаючи у блозі сторінки спортивного минулого Прикарпаття, раніше якось незаслужено ми оминали тут своєю увагою легку атлетику. Відтак ступаємо на шлях виправлення і розпочинаємо публікацію матеріалів, присвячених «королеві спорту». Тим паче, в нашому краї вона має давні, більш як столітні традиції, тож і відповідних тем для обговорення не бракує.
     Зокрема, нині поринемо в 1970-ті. І опираючись на творчий доробок Ореста Олексишина, спробуємо окреслити загальний стан справ у прикарпатській легкій атлетиці приблизно піввікової давності…
***

    

В іпостасі спортивного коментатора

Із зародженням на початку 1990-х на Івано-Франківщині регіональних студій телебачення у місцевих масмедійників значно розширилися технічні можливості з висвітлення подій за участю прикарпатських спортсменів у інформаційному просторі. У цю пору Орест Олексишин одним із перших в області розпочинає працювати коментатором спортивних трансляцій на ТБ. Саме він з мікрофоном у руках коментував для глядачів івано-франківського «40 каналу» поєдинки прем’єрного національного чемпіонату України сезону-92 з футболу у вищій лізі за участю «Прикарпаття».
 Нижче пропонуємо відеозапис драматичного фінального поєдинку чемпіонату області з футболу 1992 р., на якому для місцевого телебачення також працював Орест Олексишин...

 

 

Орест Олексишин працює в імпровізованій коментаторській кабінці стадіону «Електрон» на матчі чемпіонату України з футболу за участю «Прикарпаття» (Івано-Франківськ, 27 березня 1994)

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.21: На фініші

Свої завершальні поєдинки у Першому національному чемпіонаті України з футболу івано-франківське «Прикарпаття» провело на виїзді у Луцьку та Тернополі – відповідно з «Волинню» і «Нивою». Для всіх трьох клубів матчі цих останніх турів фактично перетворилися на просту формальність. На відміну від прикарпатців їхні географічні сусіди, не відкладаючи справу на крайній день, без особливих надзусиль виконали своє першочергове завдання на сезон – зберегти прописку у вищій лізі. А ось іванофранківці вже кілька турів як розпрощалися з подібними сподіваннями. 
     З огляду на це, свою розповідь про перебіг матчів «Прикарпаття» на фінішному відрізку прем’єрної першості обмежимо сьогодні виключно сухою протокольною інформацією з них. Позаяк далі хочеться більше зосередити увагу на підсумковому аналізі виступу клубу в футбольних змаганнях найвищого рангу сезону-92...

***

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.20: Розбірки аутсайдерів

У своєму заключному домашньому поєдинку в чемпіонаті «Прикарпаття» зустрілося з «Нафтовиком» з Охтирки. Представник Сумщини, на відміну від іванофранківців, все ще зберігав можливість поборотися за місце у вищому дивізіоні вітчизняного футболу. За три тури до фінішу нафтовики відставали від «Зорі-МАЛС», що посідала рятівну сьому сходинку в таблиці, на три очки і мали гру в запасі. Однак провальний виступ охтирських футболістів кількома днями раніше у Чернівцях (розгром від «Буковини 0:3) лише поглибив песимістичні настрої у колі шанувальників цієї команди напередодні її візиту до Івано-Франківська.
     З іншого боку, і «Прикарпаття» дихало «Нафтовику» буквально в спину. Наявний розрив між клубами всього у два очки визначався, зокрема, й підсумком їх очного протистояння в матчі першого кола, в котрому тріумфували слобожанці. Відтак були підстави сподіватися, що прикарпатці скористаються нагодою реваншуватися за ту прикру поразку і хоч якось підсолодять собі гіркоту прощання з вищою лігою на рідному стадіоні.
     Свідком своєрідної «битви аутсайдерів» на івано-франківському стадіоні «Електрон» 9 червня 1992 р. був і Орест Олексишин. Його репортаж про неї у пропонованій нижче публікації…
***

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.19: Кожному своє

Поміж матчами 16 і 17-го турів національної першості, у якому «Прикарпаття» мало приймати «Металіст», упорядниками календаря змагань була передбачена більш, як півмісячна пауза. Вона була зумовлена участю квартету вищолігових команд у півфінальних і фінальному поєдинках розіграшу прем’єрного Кубка України.

     Враховуючи всі негаразди, які останнім часом переслідували івано-франківський клуб і в змагальному процесі, і у взаємовідносинах всередині колективі, ця перерва була вельми доречною. Навряд чи за такий короткий проміжок часу в. о. головного тренера Ю. Шулятицький разом зі своїми колегами міг серйозно відкоригувати ігрову поставу «Прикарпаття». В умовах, що склалися для керівництва клубу і наставників команди набагато важливішим завданням було налагодити психологічний мікроклімат в ній, аби більш-менш гідно провести завершальний турнірний цикл з чотирьох матчів.