Серед таких спортсменів на перше місце без зайвої скромності можна висунути коломиянина Любомира Чайківського (в іншомовних джерелах зазвичай згадується як Чайковський). На сьогодні його ім'я ніяк не можна віднести до когорти малознаних чи забутих. Свого часу згадки про цього обдарованого українського тенісиста у своїх працях і журналістських нарисах залишили кілька наших діаспорних авторів, а вже у новітні часи й декотрі коломийські краєзнавці. Однак зібрані ними біографічні матеріали не назвеш вичерпними, а окремі факти з життєпису спортсмена там або не висвітлені взагалі, або потребують уточнень. Відтак цим дописом спробуємо зробити і свій посильний внесок у справу творення повновартісного спортивного портрета самобутнього тенісного таланта Покутської землі.
Любомир Чайківський народився 23 травня 1918 р. у Варшаві. Його батько Йосип Чайківський був шанованим в Галичині педагогом-організатором та істориком (знаний як учень М. Грушевського, автор трьохтомної «Всесвітньої історії»). Від 1907 р. працював у Коломиї вчителем, а пізніше й директором одного з місцевих освітніх закладів.
У десятилітньому віці Любомир став учнем Коломийської української державної гімназії. В ту пору вчителем руханки (фізкультури) у цій школі вже кілька років досить продуктивно працював син Великого Каменяра Петро Франко. Його майже восьмирічна культурно-освітня праця на теренах Коломийщини причинилася до помітного розвою спортивного життя в середовищі українців. Зокрема, під головуванням гімназійного професора у місті над Прутом реанімувало свою діяльність гімнастичне товариство «Сокіл». Поступово пожвавилася робота різних його ланок і секцій. Між іншим, П. Франко, як теоретик і практик спорту, здавна мав славу великого популяризатора в Галичині ситківки (тодішній український термінологічний аналог слова «теніс»). Не дивно, що й після свого прибуття на Покуття він доклав чимало особистих зусиль (організаційних, фінансових, фахових), аби цей вид спорту міцно пустив своє коріння на тутешньому ґрунті. Спочатку в Коломиї за безпосередньої участі нещодавно прибулого професора руханки було побудовано два корти для вжитку українськими симпатиками спорту. А згодом його почин продовжив провід місцевого «Сокола», звівши ще пару тенісних майданчиків на площі «Рідної школи».
На новопосталих кортах гуртувалися всі охочі представники української громади міста, які мали інтерес до тенісу. Шкільна молодь, яка мешкала неподалік, вже зраненька юрмилася там, щоби встигнути трохи пограти, позаяк у «пікові» години потрапити на корт через його завантаженість було вкрай проблематично. Створення в середині 1920-х в столиці Покуття відповідної матеріально-технічної бази для повноцінних занять тенісом привело до того, що поступово окремі місцеві гравці стали гідно конкурувати на регіональних турнірах із кращими представниками львівської тенісної школи. У 1928 р. своєрідним визнанням спортивного поступу Коломиї став вибір її місцем проведення чергових українських Краєвих ситківкових змагань (читай чемпіонату Галичини).
Достеменно зараз важко встановити котрий з перелічених факторів (авторитет гімназійного вчителя руханки Петра Франка, вплив старшої сестри-тенісистки Софії чи тогочасний публічний ажіотаж довкола цієї гри серед коломиян) мав вирішальний вплив на зацікавлення ще зовсім юного Любка Чайківського модною в місті ситківкою. В ту пору теніс часто називали аристократичною або «білою» грою. І така метафора характеризувала не тільки її свого роду інтелігентну, без прямого фізичного контакту модель протиборства суперників на майданчику. Слід мати на увазі, що всерйоз займатися тенісом могли собі дозволити забезпечені люди, або ж ті щасливчики, які віднаходили відповідні ресурси з інших джерел. Придбання якісного інвентарю та екіпіровки, оренда корту для тренувань, поїздки на змагання, заявкові внески для участі в них, проживання і харчування під час виїздів – усе це вимагало помітних матеріально-фінансових вливань. Героєві нашої оповіді в юнацький період його спортивного становлення вдавалося впоратися із подібними викликами. Все-таки ріс він у небідній сім’ї шкільного викладача (якийсь час директора семінарії) – на ту пору поважної і достойно цінованої професії. Можна припустити, що Любкові могла допомагати й старша сестра Софія, одружена на знаному на Покутті адвокатові Іванові Могильницькому. А частину організаційно-матеріальних питань дозволяла вирішити приналежність юного тенісиста (хоч і нелегальна, з огляду на існування вікового цензу для підлітків) до місцевого відділення товариства «Сокіл», честь якого певний час захищав на крайових першостях під псевдом «Олександрович».
Як згадував пізніше один з активних діячів спортивного руху в Коломиї С. Ґеник-Березовський, у рідному місті вже в 14-річному віці Л. Чайківський вибився посеред змагунів-українців на вершину локального тенісного Олімпу. «Елегантна постава на корті, товариськість, елегантні рухи при ударах, їх різнорідність, любов до ризику робили його гру дуже цікавою і поєднували йому великі симпатії серед глядачів і грачів», – таким змальовував Любка його земляк і колишній побратим по «Соколу». На думку С. Ґеника-Березовського, серйозний поступ у техніці та тактиці гри Л. Чайківського намітився із прибуттям до Коломиї в середині 30-х на тимчасовий побут О. Кульчицького. І в цьому місці варто зробити невеликий відступ від головної сюжетної лінії та бодай кількома словами окреслити портрет цієї непересічної та заслуженої людини.
Прижиттєвої шани Олександер Кульчицький заслужив передовсім як високого рівня науковець (філософ, психолог, педагог) та культурно-освітній діяч. Народився він на Тернопільщині і походив з давнього шляхетського роду Кульчицьких. Невдовзі після появи на світ хлопчика його батько отримав призначення на посаду судового радника в Станиславові, куди й перебралася вся сім’я. Там Олександер став учнем місцевої державної гімназії. За свідченнями його дружини Людмили, ще будучи гімназистом, він мав реноме першого не тільки в науці, але й спорті. В ті юні роки найулюбленішими його заняттями у цій царині стали їзда на ровері й лещатах (лижах), а також гра в ситківку. Саме з тенісною ракеткою в руках на 17-му році життя О. Кульчицький добився своєї першої, хоча поки що досить скромної, публічної слави в краї.
Восени 1911 р. у Львові члени нещодавно створеного ситківкового кружка за організаційного сприяння «Сокола-Батька» вирішили провести на його майданчиках прем’єрні змагання посеред українців Галичини, Буковини та інших країв. Щоправда, в день старту події 24 вересня з шести учасників одиночної гри, двох чоловічих та однієї мішаної пар були лише представники Львова та Станиславова. Змагання завершилися несподіваним тріумфом гостей – студента вищої реальної школи В. Якубовича (переможець одиночного та парного розрядів) і, власне, О. Кульчицького (бронзовий призер одиночного та переможець парного розрядів). Один з організаторів і водночас учасників того турніру П. Франко по його завершенні на сторінках львівського часопису «Діло» зазначав: «Станиславїв своєю технїкою та вправою оказав значну висшість над Львовянами. Се певно послужить Львовянам «на здоровлє» і возьмуть ся пильнїйше до вправи та покажуть на будучих змаганях, що й вони не остають по заду».
І в подальшому, вже у якості студента Львівського університету і Сорбони, а пізніше й у статусі доктора філософії, О. Кульчицький продовжував із задоволенням виходити на корт. У пору свого відносно нетривалого перебування в Коломиї він брав ракетку до рук не лише для підтримки фізичної форми та участі в краєвих і локальних змаганнях, але й для виховання підростаючої ґенерації місцевих тенісистів. Тренінги і спаринги з поважним та вправним майстром із майже 20-літнім стажем виступів стали корисною наукою для тоді ще безвусого юніора Л. Чайківського, а також іншого здібного коломиянина Р. Сельського. Користала з досвіду Кульчицького і сестра Любомира Софія Могильницька – кількаразова переможниця українського чемпіонату Галичини в 1930-х, сходячись зі вченим по різний бік сітки у тренувальних поєдинках на тутешніх кортах.
Коли Любкові виповнилося п’ятнадцять, він почав потроху виходити з рідної Коломиї в ширший спортивний світ. Чи не перші заміські оглядини покутського вундеркінда відбулися у Львові під час літніх вакацій 1933-го. Тоді на кортах місцевого Клубу ситківки проходив відкритий чемпіонат Львова серед українських змагунів. На старті турніру в одиночному розряді Л. Чайківський продемонстрував не по віку переконливу гру проти досвідченого львів’янина М. Дрогомирецького (6:4, 7:5) та пробився до чвертьфіналу. Та вже на цій стадії коломиянину довелося зупинитися в турнірній ході – після першого виграного сету в Д. Кулечка віддав йому два наступні. Спробував себе Л. Чайківський і в змаганнях чоловічих пар у тандемі із земляком Р. Сельським. Але далі стартової стадії покутянам піти не вдалося. У вкрай напруженому поєдинку вони поступилися двійці досвідчених львів’ян Рожанковський / Маруняк – 10:12, 6:4, 12:14. Кореспондент «Діла» коротко, але досить компліментарно оцінив виступ молодих тенісистів з Покуття на цьому турнірі: «Коломийська пара грала прегарно, головно Олександрович (авт. прим. – псевдо Чайківського у часи його юнацьких виступів на дорослих змаганнях), який своєю грою викликав захоплення. Знаменито опанована у нього техніка, як зрештою і всі удари»...
Участь юніора Чайківського в подібних дорослих офіційних турнірах, товариських міжміських командних зустрічах дозволяла йому збагатитися змагальним досвідом, випрацювати психологічну стійкість, перейняти в сильніших і старших суперників певні незнані технічні елементи гри. Відтак не дивно, що при наполегливій науці вже за рік його дебют на черговій Краєвій першості з ситківки перетворився на повний тріумф.
ХІ Український чемпіонат Галичини з тенісу 1934 р. вперше приймав у себе Станиславів. Три дні з 16 по 19 серпня на корті так званої площі «Чорногора» місцевої філії Українського спортового союзу тенісисти зі Станиславова, Коломиї та Львова визначали з-посеред себе кращих. З незрозумілих причин законодавці тенісної моди в регіоні львів’яни делегували на першість лише чотирьох учасників. Серед них також був відсутній минулорічний митець (переможець) попереднього турніру З. Сасик.
16-літній Л. Чайківський заявився до змагань відразу у трьох розрядах і з честю витримав такий напружений для себе ігровий ритм. В чоловічій одиночці, де змагалося десять тенісистів, у 1-му колі він у нелегкій боротьбі здолав реномованого львів’янина Р. Пачовського – 2:1 (2:6, 6:2, 6:1). У півфінальному поєдинку йому випало зійтися на майданчику зі ще одним молодим дебютантом Краєвої першості, станиславівцем Р. Андруховичем (стрийком знаного сучасного літератора Ю. Андруховича) і втерти йому носа в кожному із сетів – 12:10, 6:3, 6:0. А у фіналі на Л. Чайківського чекав, як припускали, найскладніший суперник в особі досвідченого львів’янина, колишнього володаря титулу тенісного чемпіона Галичини Я. Рожанковського. Після програшу представником міста Лева першої партії (4:6) здавалося, що у другій він отримав хороший шанс перехопити у коломиянина ініціативу в матчі, виграючи по її ходу 5:0. Однак Любко зміг проявити надзвичайну силу духу і вирвав безнадійний сет на власну користь з рахунком 7:5! У завершальній фінальній партії він вже без проблем (6:2) остаточно оформив свою перемогу в цьому поєдинку та чоловічому синглі загалом.
Турнірна доля звела Л. Чайківського на станиславівській площі «Чорногора» з тим же Я. Рожанковським і в двох інших фіналах. У тих матчах коломиянин, тепер вже у складі двійок, також святкував звитягу. Спочатку в міксті спільно з сестрою Софією Могильницькою вони переграли пару Ліщинська / Рожанковський із загальним рахунком 2:0, а в завершальний день змагань разом з Романом Сельським здолали пару Рожанковський / Пачовський – 3:1...
П. Франко (4-й праворуч) в оточенні тенісистів-аматорів (1920-ті рр., фото з сайту: https://frankolive.wordpress.com)
Особистий тенісний інвентар П. Франка з експозиції Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка (фото з сайту: https://frankolive.wordpress.com)
Кращі українські тенісисти Покуття в колі своїх симпатиків (зліва направо): адвок. І. Могильницький, проф. Й. Чайківський, С. Могильницька (Чайківська), проф. О. Кульчицький, І. Яремчук, ?, Л. Чайківський, Р. Сельський, адвок. п. Іванець (1934 р., фото зі збірки С. Ґеника-Березовського)
Л. Чайківський (3-й праворуч) в колі організаторів і учасників ХІ Української краєвої першості з тенісу в Станиславові (серпень 1934 р.)
Трійка коломийських тріумфаторів ХІ Української краєвої першості з тенісу в Станиславові (зліва направо): Р. Сельський, С. Могильницька (Чайківська) та Л. Чайківський (1934 р., фото зі збірки С. Ґеника-Березовського)
Наступного сезону Л. Чайківський почав активно з'являтися і на всепольській тенісній арені. Передовсім це стосувалося проби своїх сил в найбільших юнацьких змаганнях країни. Щоб закрити організаційно-фінансові моменти власної участі в них, на літній сезон 1935-го коломиянин погодився в турнірах захищати клубну емблему одного з найстаріших спортивних товариств Галичини «Погонь» (Львів).
У другій половині серпня 1935 р. тенісний вундеркінд з Коломиї вперше потрапив на масштабну спортивну імпрезу до столиці держави. У рамках проведення Відкритого (міжнародного) чемпіонату Польщі у Варшаві одночасно відбувалися представницькі змагання юнаків, на які зголосилося 40 учасників зі всієї країни. І там Л. Чайківський показав себе з найкращого боку. В одиночному розряді у перших двох раундах він без особливих зусиль розправився зі своїми опонентами і тільки в півфіналі після запеклого протистояння з іншим талановитим польським юніором К. Тлочинським (рахунок партій 1:2) зачохлив свою ракетку. Водночас набагато успішнішим виявився виступ коломиянина у парному розряді разом з львів’янином В. Курманом. Їхній тандем зумів пробитися до фіналу змагань і завоював срібні нагороди. У своєму підсумковому репортажі з варшавського турніру оглядач популярного краківського спортивного тижневика «Raz, Dwa, Trzy» між іншим повідомляв: «Великим сюрпризом був Чайківський (Коломия), хтозна – може новий Гебда. Володіє він багатим арсеналом прийомів та великою затятістю».
Та не встиг ще молодий представник Покуття відійти від змагальних перипетій на кортах Варшави, як на зламі літа–осені 1935 р. на нього вже чекав у Львові інший поважний турнір. Сюди для участі у Відкритому чемпіонаті міста з’їхалися майстри тенісу не лише з Польщі, але й деяких інших сусідніх держав. Цього разу Л. Чайківський заявився одночасно в турнірну сітку і дорослого, і молодіжного класів. Якщо серед досвідчених майстрів він довго в змаганнях не протримався (на старті поступився австрійцю Планнеру 0:2), то серед представників своєї вікової категорії став безапеляційним переможцем, не віддавши в матчах проти кожного з чотирьох особистих опонентів жодного сету.
Рік 1936-й був великою мірою визначальним в житті Л. Чайківського. Надходила пора складання випускних іспитів у стінах Коломийської гімназії та вибору свого майбутнього професійного спрямування. Від того чималою мірою залежало і якою дорогою в подальшому піде, чи можливо призупиниться, як якесь вітряне підліткове захоплення, спортивна кар’єра перспективного провінційного тенісиста. Здавши успішно матуру і попрощавшись з рідною школою, у червні 1936 р. Любко відразу подався до не такого чужого вже йому Львова. Місто гостинно приймало черговий національний чемпіонат країни з тенісу, в рамках якого традиційно змагалися й юніори. Своєю впевненою, стабільною грою і результатом на ньому покутянин вкотре довів, що справедливо належить до когорти найталановитіших представників молодої тенісної ґенерації Польщі. На фініші престижного турніру наш краянин став володарем двох срібних нагород у синглі та чоловічій парі. Очевидці виступу Л. Чайківського на цих змаганнях констатували, що молодий спортсмен «додав у фізиці, а також є гравцем з доброю технікою, який веде відкриту гру. Має сильний драйв, слабший бекгенд, вміє та полюбляє грати біля сітки. Його недоліком, як зрештою і кожного молодого атакувального гравця, є зайва поспішність при завершальних ударах».
Влітку недавній випускник Коломийської гімназії вдало склав вступні іспити до Варшавського університету й невдовзі почав студіювати в його стінах правничу науку. Із перенесенням Л. Чайківського до столиці сприятливого розв’язку було досягнуто й в питанні подальшої кар’єри як тенісиста. На талановитого українця поклали око функціонери столичного клубу «Легія». В 1930-х потрапити до лав його тенісної секції було за щастя не лише для кожного перспективного, але вже й зрілого майстра. У цю пору честь «Легії» захищали такі зірки польського тенісу європейського рівня, як Я. Єнджейовська (багаторазова чемпіонка країни, переможниця і фіналістка Відкритого чемпіонату Франції, фіналістка Вімблдону і Відкритого чемпіонату США) та І. Тлочинський (багаторазовий чемпіон країни, чвертьфіналіст Відкритого чемпіонату Франції, член національної збірної в Кубку Девіса). Згідно рейтингового списку кращих молодих тенісистів року, оприлюдненого Польським тенісним союзом, сезон, який минув коломиянин із варшавською пропискою завершив на високому для себе третьому місці. Настав час остаточного переходу з юнацького в дорослий спорт.
Перші роки адаптації в ньому, а також у новому клубі та великому і незнайомому місті далеко від рідної домівки давалися непросто. Свідченням цього були результати виступів Л. Чайківського на двох чергових національних чемпіонатах Польщі в Кракові (1937 р.) і Катовіце (1938 р.). Якщо на старті обох цих змагань українець легко перегравав своїх менш рейтингових опонентів, то вже в наступній стадії безнадійно поступався фаворитам турнірів – відповідно майбутньому півфіналісту Ч. Спихалі та переможцеві І. Тлочинському. Як би там не було, але за підсумками усіх виступів у цих сезонах наш земляк усе-таки пробивався до топ-листа кращих тенісистів країни, посівши в 1937 р. 7-й, а у 1938 р. 10-й рядок кваліфікаційної табелі.
А ось наступний, і як виявилося останній, в спортивній біографії Л. Чайківського національний чемпіонат Польщі 1939-го в Познані продемонстрував вже помітний прогрес у його результатах. І хоча в одиночному чоловічому розряді йому знову не поталанило просунутися далі ніби зачарованого другого кола (там із помітними труднощами зупинив покутянина місцевий титулованим майстер, чемпіон та віце-чемпіон Польщі К. Тарловський), зате ліпше склалося в парних протистояннях. У чоловічій двійці з Б. Томашевським вони дійшли до чвертьфінальної стадії, а у міксті разом з одноклубницею і старшою сестрою легендарної Ядвіги Єнджейовської Зофією взагалі пробилися до півфіналу!
Молода ґенерація польського тенісу на юніорській першості країни у Варшаві: Л. Чайківський стоїть у верхн. ряду 2-й праворуч (серпень 1935, фото NАС)
Фіналісти юніорського чемпіонату Польщі у Львові (зліва направо): Л. Чайківський та Л. Кончак (червень 1936 р.)
Кращі тенісисти Польщі на передсезонних зборах у Варшаві (зліва направо): К. Тлочинський, Ю. Гебда, І. Тлочинський, Г. Фолькмер, Я. Єнджейовська, Ч. Спихала, Е. Вітманн, Л. Чайківський (9 квітня 1938 р., фото NАС)
Л. Чайківський під час внутрішньоклубного турніру варшавської "Легії" (липень 1938 р., фото NАС)
Л. Чайківський (ліворуч) поруч із варшавським одноклубником Є. Готшальком на змаганнях в Кракові (червень 1939 р., фото NАС)
Л. Чайківський (ліворуч) поруч із варшавським одноклубником Є. Готшальком на міжнародному турнірі в Гдині (серпень 1939 р., фото NАС)
За лічені місяці розпочалася світова війна. Роздерта на шматки Гітлером і Сталіним Польська республіка перестала існувати. Про подальше перебування у Варшаві та теніс Л. Чайківському вже не йшлося. Він повернувся до рідної Коломиї, в якій нова радянські влада почала встановлювати власні порядки. Незабаром знайшов собі роботу в бухгалтерії місцевої дирекції залізничного транспорту. За кілька місяців у радянських чиновників новоутворених західних областей УРСР дійшли руки і до упорядкування фізкультурно-спортивного життя на місцях. Зокрема, вони взяли курс і на залучення тутешніх політично «незаплямованих» спортсменів до популяризації радянського спорту та посилення його кадрового потенціалу. Врешті до переліку обраних потрапив і Л. Чайківський.
Навесні 1940 р. коломиянин вимушено перебирається до Львова. Там він долучається до кількох знаних довоєнних місцевих тенісистів на чолі з багаторазовим чемпіоном Польщі Ю. Гебдою, яких зібрали під свої знамена функціонери обласного добровільно-спортивного товариства «Динамо». Всі вони були покликані тепер достойно захищати честь нового відомства, міста та області не лише на республіканській, але й всесоюзній арені. У Львові Л. Чайківського оперативно працевлаштували на посаду в фабричному цеху з виробництва спорттоварів із зарплатнею на третину вищою, ніж на залізниці в Коломиї.
Невдовзі після короткого підготовчого періоду для львівських динамівців розпочався вельми насичений літній тенісний сезон. Спочатку протягом 3-4 червня 1940 р. вони перебували в столиці республіки, де на майданчиках стадіону «Динамо» провели міжміську матчеву зустріч команд Києва та Львова. Л. Чайківський змагався у синглі та міксті. Місцеві спортивні оглядачі відзначили у його грі елементи здорової агресії, прекрасний удар справа, вкрай небезпечну «американську» різану подачу і хорошу гру біля сітки.
Своїм виступом гості справили позитивне враження на столичних фахівців. Відтак у наступні два дні кількох кращих львів’ян було залучено до лав збірної УРСР на матчеву зустріч на тих же київських кортах з командою Москви. Зокрема, герой нашої оповіді спільно зі своїм земляком Ю. Гебдою в парній грі не залишили особливих шансів тандему чільних радянських тенісистів Д. Синючков / З. Зікмунд, чим внесли власну лепту в загальну перемогу українців у матчі (7:4).
За короткий час у Л. Чайківського відбулося ще одне побачення з представниками московської тенісної школи. Тепер вже у липні 1940-го команда з радянської столиці завітала на матчеву зустріч до самого Львова. Але й цього разу москвичі виявилася слабшими – підсумковий рахунок 6:5 на користь господарів. Виходець із Покуття у рамках матчу провів три поєдинки: в одиночці та чоловічій двійці з Гебдою здобув перемогу, а в міксті з Колч зазнав поразки.
Цього ж місяця Л. Чайківський святкував першу свою значущу перемогу в офіційному турнірі – чемпіонаті республіки в Харкові. У представницьких змаганнях, на які з’їхалося 60 учасників, Любомир з уже традиційним за останній час своїм партнером по чоловічому парному розряді Ю. Гебдою переграли в фіналі сильну київську двійку Шайєр / Котов.
А увінчали літній тенісний сезон ще більш відповідальні для Л. Чайківського змагання. З 19 по 25 серпня 1940 р. у Москві пройшов Х Чемпіонат СРСР з тенісу. В одиночці у коломиянина не склалося вже у першому колі, чого не скажеш про паралельні виступи в парних змаганнях. У міксті з киянкою Горіною йому вдалося пробитися аж до півфіналу, а в тандемі з Гебдою взагалі оформити статус віце-чемпіонів всесоюзної першості!
Таким чином, на поч. 40-х Л. Чайківський став першим з прикарпатців, представників різних видів спорту, кому вдалося піднятися на п’єдестали пошани в чемпіонатах УРСР і СРСР, здобувши там нагороди найвищого ґатунку – відповідно золото і срібло.
Наступний тенісний сезон 1941-го львівські динамівці зустріли в тій же Москві. На початку квітня на її критих кортах вони провели вже традиційну матчеву зустріч з місцевими одноклубниками. Цього разу українська команда прибула на двобій не в найкращій своїй формі (мабуть, далися взнаки зимова перерва і відсутність якісних умов для підготовки у рідному місті) та зазнала розгромної поразки із загальним результатом 4:9. Усі свої поєдинки програв й коломиянин – двічі в одиночці й один раз в змішаній парі.
Останні змагання в статусі радянського спортсмена Л. Чайківський провів у другій половині червня 1941 р. В місті на Неві він у складі збірної республіканського товариства «Динамо» став учасником матчевої зустрічі з ленінградськими тенісистами. У заключному поєдинку, грюкнувши на прощання дверима, українець виніс з корту свого досвідченого опонента П. Майданського 6:3, 6:2.
А далі була знову війна, чи точніше наступна її фаза вже у формі німецько-радянського протистояння. Яким чином Л. Чайківському вдалося перетнути лінію фронту і вже у розпал літа 1941-го повернутися в захоплений гітлерівцями рідний край – залишається загадкою. Незабаром виявилося, що зміна одного окупаційного режиму іншим не завадила українським активістам приступити до організації національних спортивних змагань в новоутвореному Дистрикті Галичина. Для прикладу, наприкінці серпня у Львові вже відбулися турніри зі спортивних ігор (волейбол, баскетбол, теніс) серед членів місцевих клубів «Україна», УССК і КЛК. Мимо тривалої перерви у тренуваннях вийшов на корт в цих змаганнях і Любомир, провівши поєдинки з такими знаними ще з «польських» часів українськими тенісистами, як В. Олейнишин, Р. Пачовський і Т. Кулечко.
Восени 1941 р. Л. Чайківський переїхав зі Львова до рідної Коломиї. Надалі спорту в його житті знову стало менше, бо на порядок денний вийшло питання банального виживання в умовах складного воєнного лихоліття. За свідченням самого спортсмена, кошти на прожиття він здобував, займаючись дрібною комерцією. Поза тим, у вільний час намагався хоч якось підтримували фізичну форму, доєднавшись до лав коломийського спортивного клубу «Довбуш». Як виявилося, захищав його емблему вже не тільки з ракеткою в рухах.
Всередині лютого 1943 р. Реферантура тіловиховання Українського Центрального Комітету вирішила провести в Коломиї Краєву першість з хокею. Щоправда, з чотирьох попередньо зголошених дружин до змагань у силу різних обставин стали тільки дві (місцевий «Довбуш» і львівський УССК). На майданчик, тепер з гаківкою в руках і на ковзанах, в складі коломиян вийшов і Л. Чайківський. У перших двох періодах гри господарям ще вдавалося зберігати інтригу в матчі, поступаючись перед останньою третиною поєдинку в рахунку лише мінімально 2:3. Однак далі досвід гостей, у лавах яких змагалось кілька знаних в краї хокейних майстрів, таки дався взнаки – 9:3 на їхню користь. Зауважимо, що в коломиян дві з трьох закинутих в матчі шайб записав на свій баланс саме Чайківський.
За повідомленнями регіональної преси, протягом 9-10 жовтня 1943 р. під проводом згадуваної вище Реферантури тіловиховання УЦК у Львові мала відбутися також Краєва тенісна першість. У турнірі анонсувалася участь і таких знаних українських змагунів, як коломиянин Л. Чайківський, львів’яни В. Олейнишин, Т. Кулечко та Б. Каратницький (колишній футболіст станиславівських клубів УСК, «Пролом» і львівського «Україна»). На жаль, нам не вдалося віднайти підсумкові результати тих змагань.
Навесні 1944-го Л. Чайківський знову повернувся до Львова. Але перебування там виявилося для нього короткотривалим. Позаяк лінія фронту стрімко посувалася у напрямку західних земель України і маячила загроза повторно опинитися в недружніх радянських «обіймах», Любомир, як і багато інших його земляків-галичан, ухвалює рішення залишити рідний край та втікати углиб континенту. Якийсь час перебув у словацькій Братиславі, де мав підробіток на допоміжних роботах на місцевому стадіоні. Згодом у жовтні взяв подальший курс на захід в Австрію. Спочатку півроку провів у Відні, а наступні три місяці – в Зальцбургу та його околицях, допоки в липні 1945 р. надовше не осів у тірольському Інсбруку. Незабаром вступив до місцевого університету на факультет права, яке, нагадаємо, розпочав студіювати ще після гімназії у Варшаві, але через війну вимушено перервав науку.
На новому місці Л. Чайківський не полишив займатися улюбленою грою. Вступив у члени тенісної секції «Інсбруцького ковзанярського клубу», яка на ту пору мала давні традиції. В її структурі він працював не лишень у якості чинного спортсмена, але й як наставник підростаючого покоління юних гравців. У повоєнний період своєї тенісної кар’єри колишній коломиянин також мав чим пишатися. Зокрема, протягом 1948-1950 рр. він тричі ставав фіналістом престижного за австрійськими мірками турніру в Кіцбюелі (пізніше трансформованого у Відкритий чемпіонат країни). Причому, в двох випадках виходив із цих змагань переможцем в одиночному розряді.
Наприкінці 40-х Л. Чайківський увійшов до переліку кращих австрійських тенісистів. Маркером визнання високого класу українського емігранта стало його залучення в травні 1949 р. до лав національної збірної Австрії на офіційний матч проти команди Югославії в рамках Кубка Девіса. Ймовірно, що в ті дні покутянин став першим в історії українцем, який взяв участь у цих найпрестижніших міжнародних командних змаганнях з чоловічого тенісу в світі. Щодо перебігу самої зустрічі, то ні сам Л. Чайківський, ні інші його партнери по збірній не зуміли на віденському корті вчинити гідного опору югославам (до слова, майбутнім півфіналістам цього розіграшу в єврозоні), поступившись із підсумковим рахунком 1:4. Наш земляк провів у кубковому матчі відразу два поєдинки в одиночці, у яких зазнав по черзі поразок від Д. Мітіча і М. Брановіча.
На жаль, через нещасний трафунок під час одного зі своїх наступних турнірів Л. Чайківському довелося завчасно завершити активну тенісну кар’єру. Він невдало впав на ракетку, через що зламав ребро, яке втиснулося в легеню. Після цього випадку міг надалі з’являтися на корті хіба що в якості тренера. За припущеннями знайомих тенісиста, саме та отримана ним злощасна травма могла відіграти фатальну роль в його житті, коли за кільканадцять літ захворів на запалення легень. Кращі лікарі однієї з мюнхенських клінік як тоді не намагалися, але так і не змогли нічим зарадити колишньому спортсменові, через що він передчасно покинув земний світ у 1974 р.
Ось такою барвистою і насиченою подіями виявилася спортивна одіссея українця Любомира Чайківського. За відносно короткий час від початку власної дорослої кар'єри на корті обдарований талант з провінції зумів стрімко увірватися до когорти кращих майстрів великої ракетки Польщі, Радянського Союзу, а пізніше й Австрії. І хтозна можливо нашому краянинові на його непростому шляху підкорилися б ще вищі спортивні вершини, якби на найбільш сприятливому для будь-якого спортсмена віковому відтинку його долю не відкоригувала на свій лад сумнозвісна війна.
Розповідь підготував Олег Олексишин
Немає коментарів:
Дописати коментар