Він був у фаворі журналістики краю (до 75-ліття від дня народження Ореста Олексишина)

Сьогодні Оресту Олексишину виповнилося би 75 років! Доля розпорядилася так, що вже одинадцятий рік, як він відійшов у засвіти. Тож тепер у цей колись святковий для Ореста Олексійовича день календаря усім рідним, близьким, друзям, колегам по роботі та просто добрим знайомим замість заздравних побажань на адресу винуватця залишається хіба що згадувати його добрим словом і молитвою…


Колектив редакції газети «Галичина» вітає Ореста Олексишина (ліворуч) з піввіковим ювілеєм (Івано-Франківськ, серпень 1997 р.; фото Т. Яковина)

     Кажуть, що світлі спогади про тих, хто залишив по собі добрі справи та чесно прожив власне життя, сильніші за забуття. Тож у цьому дописі хотілося б запропонувати фрагмент з книги «Твоя й моя «Галичина». Вона з’явилася у світ 2020 р. в рамках відзначення 30-літнього ювілею від дня заснування першої в країні національно-демократичної газети «Галичина». У виданні окремими спогадами нині сущих журналістів вшановано також пам’ять колег, котрі  були співтворцями цього івано-франківського часопису і вже, на жаль, відійшли у вічність. Зокрема, автором теплих споминів про Ореста Олексишина у цій книзі виступив давній колега й однокурсник Петро Шевчук. Тож слово автору…
***

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.12: Ще не все втрачено?

На екваторі змагань прем’єрного чемпіонату України з футболу у вищій лізі івано-франківське «Прикарпаття» опинилося в незавидній ситуації. Передостанній рядок у турнірній таблиці, відставання від рятівної сьомої позиції аж на три пункти (а нагадаємо, що у ті часи за перемогу нараховували тільки два очка), єдиний забитий м’яч у дев’яти матчах – це далеко не той доробок, на який розраховували перед стартом як у самому клубі, так і серед його численних прихильників.  

      Якщо під час проведення повноцінних національних чемпіонатів за схемою осінь – весна команда-аутсайдер поміж двома колами змагань зазвичай має певний час задля внесення коректив у процеси підготовки (доукомплектувати склад, перебудувати ігрову модель, налагодити психологічний мікроклімат в колективі), то в умовах швидкоплинної перехідної першості 1992-го таких можливостей не було. Але навіть коротка часова пауза до моменту відновлення заключної частини турнірних перегонів не скасовувала права на підведення хоча би якихось проміжних підсумків у них. Тож відразу після повернення «Прикарпаття» з маловтішного виїзного турне за маршрутом Чернівці – Луганськ – Дніпропетровськ Орест Олексишин знайшов нагоду зустрітися з наставником команди Іваном Краснецьким. У тій непростій для головного тренера розмові з журналістом вони спробували за гарячими слідами проаналізувати стан справ в колективі та перспективи прикарпатців у боротьбі за збереження місця в когорті найсильніших...

***

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.11: Сповзання на дно

На кінцевому відтинку першого кола змагань 1992 р. у вищій лізі на «Прикарпаття» чекав черговий спарений виїзд на схід країни, тепер у Луганськ і Дніпропетровськ. У недалекій минувщині футболу Радянської України місцеві клуби «Зоря» і «Дніпро» були не просто пересічними пунктами на спортивній карті республіки. Нагадаємо, що свого часу і луганці (1972 р.), і дніпровці (1983, 1988 рр.) ставали найкращими футбольними командами СРСР. 


Стадіони в Дніпрі (вгорі) та Луганську (внизу), на яких зіграли свої гостьові матчі в сезоні 1992-го прикарпатці
 

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.10: З повагою до лідера

Відсвяткувавши в 6-у турі свою першу перемогу в чемпіонаті, футболісти «Прикарпаття» трохи поліпшили власні турнірні перспективи. Для прикладу, за підсумками туру вони вже  наздогнали по очках найближчих сусідів у таблиці («Нафтовик» і «Ниву)», які розташовувалися поза зоною вильоту, поступаючись їм тільки за додатковими показниками. А від клубів, що ділили поміж собою 2-3 місця в підгрупі, прикарпатці перебували на віддалі однієї перемоги. Водночас така щільність показників команд у турнірній таблиці вимагала від івано-франківських футболістів задля збереження собі прописки у вищій лізі поповнення відповідного очкового запасу не лише в поєдинках у рідних стінах, але й поза ними.

     На найближчий виїзний матч «Прикарпаття» відправилося до сусідніх Чернівців. Несподівано для багатьох на старті перегонів саме місцева «Буковина» стала справжнім порушником спокою у своїй підгрупі і протягом всієї третини турнірної дистанції продовжувала залишатися серед лідерів змагань. Зважаючи на цей нюанс, заруба між сусідами заповідалася ще та.

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.9: Крига скресла?

Після здобуття почесної нічиєї у протистоянні з київським «Динамо» у наступному турі «Прикарпаття» небезпідставно розраховувало в рідних стінах на ще кращий результат. Хоча найближчий суперник одеський СКА і замикав таблицю перегонів, досі не записавши до свого активу ще жодного очка (найгірший показник серед усіх клубів вищої ліги), але матч із ним для іванофранківців був на вагу золота. Водночас і для армійців відповідальність за результат була високою, позаяк втрата очок фактично викреслювала колектив із переліку реальних конкурентів у боротьбі за місце серед найкращих.
     Чи мали рацію ті прихильники футболу, що називали поєдинок 6-го туру в Івано-Франківську справжньою битвою аутсайдерів, у якій на перший план на полі вийде не ігрова постава і технічна майстерність обох дружин, а міцність їхнього характеру і бійцівські якості, дізнаємося з наведеної нижче публікації…

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.8: Нам не страшне і київське «Динамо»

Сказати, що матч 5-го туру національної першості у вищій лізі викликав у Івано-Франківську підвищений ажіотаж – це не сказати нічого. І не дивно, адже в гості до міста з берегів Бистриць завітали самі столичні динамівці!
     Варто наголосити, що до цього моменту «Прикарпаття» і «Динамо» ніколи раніше не зустрічалися поміж собою в чемпіонатах СРСР. Виключеннями були тільки кілька кубкових протистоянь другої половини 70-х – початку 80-х років. Відтак, як засвідчили цифри офіційного післяматчевого протоколу, на невеличкий стадіон «Електрон» переглянути гру обидвох команд зібралося близько 15 000 вболівальників. Це ледь не вдвічі перевищувало кількість доступних для глядачів сидячих місць на трибунах арени...

(малюнок В. Кіндратишина, 1992 р.)

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.7: В гостях – не солодко

Календар вищолігових змагань національної футбольної першості 1992-го було сформовано таким чином, що, як правило, після спарених домашніх матчів (част. 5 і 6) на клуби очікував такий же подвійний гостьовий вояж, або ж навпаки. Відтак на «Прикарпаття» у наступних двох турах чекала неблизька футбольна подорож на східні терени України. Задовольнившись відносно скромними стартовими здобутками у рідних стінах, іванофранківці розраховували тепер поповнити свій турнірний баланс заліковими пунктами в найближчих поєдинках у Харкові та Охтирці.
Стадіони в Харкові (вгорі) та Охтирці (внизу), на яких зіграли свої перші гостьові матчі в чемпіонаті прикарпатці

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.6: Продовження гольової засухи

Після стартової зустрічі з «Волинню» в гості до іванофранківців у другому турі (10.03.1992) завітав ще один представник західноукраїнського регіону «Нива» з Тернополя. Всередині тернопільського колективу, на відміну від прикарпатців, в міжсезоння відбулися суттєві кадрові зміни. На тренерському містку штурвал перебрав у свої руки Леонід Колтун. До цього в останній першості СРСР йому вдалося з волгоградським «Ротором» здобути чемпіонський титул у змаганнях першої ліги. Але волею долі так сталося, що наступний футбольний сезон Л. Колтун розпочав не в союзній і навіть не в російській, а в українській вищій лізі. 
     До «Ниви» новий наставник прибув не з пустими руками, а «прихопивши» кількох своїх далеко не останніх у футбольній справі підопічних з Волгограда. Серед них був і нещодавній тріумфатор Сеульської олімпіади в складі радянської збірної Є. Яровенко, і володар золотої медалі першості СРСР в складі «Дніпра» А. Шох. Та як продемонстрував вищоліговий дебют «Ниви» у національному чемпіонаті (гостьова поразка 1:2 від «Буковини»), часу, відведеного на передсезонну підготовку, для формування боєздатного і злагодженого колективу в Тернополі Л. Колтуну виявилося геть недостатньо. З іншого боку, ще одна невдача в поєдинку проти географічного сусіда і одночасно потенційного конкурента за місце у вищому дивізіоні могла суттєво вплинути на подальші перспективи тернополян в такому швидкоплинному турнірі. Отож, на обидвох суперників на «Електроні» чекало серйозне протистояння. 
     Більше деталей цього західноукраїнського березневого дербі 1992-го у газетному репортажі Ореста Олексишина нижче…

Хроніка Першого національного з футболу. Ч.5: Старт

7 березня 1992 р. на івано-франківському стадіоні «Електрон» за присутності близько 8 000 глядачів футболісти «Прикарпаття» після двох з половиною місяців підготовки (див. част. 3 і 4) нарешті розпочали свій змагальний шлях у Першому національному чемпіонаті України. В дебютному поєдинку їм випала у суперники команда луцької «Волині».

     На короткій урочистій церемонії з нагоди відкриття футбольної першості тренерів, гравців і численних шанувальників популярної гри привітали голова Івано-Франківської обласної ради Микола Яковина та генеральний директор виробничого об’єднання «Тисмениця» Ігор Зварич. До речі, це знане у ті часи в Україні та поза її межами тисменецьке підприємство стало одним з основних спонсорів прикарпатського клубу в прем’єрному сезоні. Втім, не залишилися осторонь футбольних проблем івано-франківського колективу й інші бізнес-структури. Наприклад, ще один діловий партнер «Західкоопбанк» перед матчем встановив грошову винагороду (2 тис. «дерев’яних») для гравця «Прикарпаття», котрий заб’є перший гол у ворота суперника.
     Та чи вдалося комусь із прикарпатських футболістів зірвати обіцяний куш, або ж можливо згадані преміальні так і залишились лежати у касі до кращих часів згадаємо далі разом з Орестом Олексишиним…