У сьогоднішньому дописі спробуємо пошукати спортивні мотиви в творчому доробку низки представників образотворчого мистецтва, пов’язаних з прикарпатським краєм. І насамперед кинемо оком на твори минулого, віддалені від нас поважною часовою дистанцією літ так на 50-100…
До хронологічно найбільш ранніх, виявлених нами мистецьких творів зі спортивними сюжетами, належить робота 1928-го «Велосипедисти» авторства уродженця Станиславова Отто Гана (1904–1942). Базову художню освіту цей живописець-графік отримав у Львівській державній промисловій школі на факультеті декоративного мистецтва у знаного майстра Казимира Сіхульського. Згодом впродовж п’яти років О. Ган продовжив відшліфовувати здобуті навички в паризькій «Academie Moderne». Після повернення з Франції на батьківщину на зламі 20-х – 30-х років став активним учасником львівської мистецької авангардистської групи «Артес», а його твори експонувалися на виставках в найбільших польських містах. Невдовзі усі життєві й творчі плани О. Гана невблаганно перекреслила війна. Митець передчасно полишив земний світ 1942 р., опинившись, як і багато інших його земляків-краян єврейського походження, в довгому списку жертв Голокосту.
На думку мистецтвознавців, роботи О. Гана другої половини 20-х років (у їх числі й представлені нижче «Велосипедисти») увібрали в себе естетичний вплив його паризького наставника, одного із засновників кубізму Ф. Леже. Виконані художником на цьому відтинку часу композиції були пласкими, з синтетично трактованими силуетами людей і предметів, які поєднувались у вигляді колажів з абстрактними формами…
«Велосипедисти» (бл. 1928; ілюстрація зі збірки Б. Пінчевської)
Отто Ган (1930-ті)
На міжвоєнну добу припала активна мистецька кар’єра українського митця з Галичини Осипа Сорохтея (1890–1941). Ще в дитячі роки його сім’я перебралася зі Самбірщини в Станиславів. Тут він і пішов до науки спочатку в місцеву гімназію, а пізніше й в учительську семінарію. Від 1911 по 1920 рр. (з кількалітньою перервою на проходження військової служби в лавах Українського січового стрілецтва в часи світової війни) опановував художній фах в стінах Краківської академії мистецтв. Після її закінчення тривалий час навчав рисунку гімназистів Станиславова та Снятина.
Огляд з десятка «спортивних» робіт зі спадку О. Сорохтея можна умовно відкрити шаржем середини 1920-х на професора І. Боберського – одного з основоположників українського тіловиховного руху в Галичині. Ну а вже пік появи на світ низки творів митця (передовсім графічних), безпосередньо присвячених різним побутовим спортивним сценкам, припадає на кінець цього десятиліття. Зокрема, повернення О. Сорохтея на роботу з провінції в Станиславів ознаменувалося створенням цілого грона графічних композицій: «Грають в більярд», «Гра в теніс», «Атакують ворота», «Гра у м’яч», «Футбол» та «Футбольна гра» (всі – 1929 р.). Наступне десятиліття у плані напрацювання художником «спортивного» продукту було порівняно скромнішим. Світ побачили лише «Діти з м’ячем» (1931), «Хокей» (1936) і «За грою в шахи» (1937). А останню з відомих робіт спортивного циклу під назвою «Змагання на приз» О. Сорохтей створив наприкінці свого життєвого шляху 1941 р…
Шарж на професора Івана Боберського (1925; ілюстрація з сайту: https://sorokhtei.org.ua)
«Атакують ворота» (1929; ілюстрація з сайту: https://sorokhtei.org.ua)
«Хокей» (1936; ілюстрація з сайту: https://sorokhtei.org.ua)
«Змагання на приз» (1941; ілюстрація з сайту: https://sorokhtei.org.ua)
Автопортрет Осипа Сорохтея (1938; ілюстрація з сайту: https://sorokhtei.org.ua)
До когорти станиславівських «академіків» (митців-випускників Краківської академії мистецтв) належав і Денис Іванцев (1910–2003). Щоправда, на відміну від О. Сорохтея він проходив навчальні студії у цьому спеціалізованому освітньому закладі дещо пізніше – у першій половині 1930-х. За словами фахівців, цей непересічний художник, здобувши хорошу школу та маючи оригінальні знахідки і здобутки, надалі через провінційність радянського культурного простору Івано-Франківщини більшу частину свого творчого життя залишався на марґінесі.
Поміж найпомітніших робіт раннього (дорадянського) абстрактно-філософського періоду творчості Д. Іванцева критики виділяють картину «Ґротеска» (1938). За задумом автора, змальований на рингу боксерський поєдинок мав стати уособленням стихії грубої сили, проявом зневажливого ставлення людства до страху і смертельної небезпеки. Усім цим була просякнута довкола загальна глобальна атмосфера напередодні Другої світової війни. Водночас збентежений чорний кіт з виряченими очима символізував зневагу до політичних ігор того часу. «Ґротеска», як й інші роботи 1930-х від Д. Іванцева, заклала основу розробленої ним авторської теорії статизму. У її основу було покладено положення про спроможність площинної геометризованої форми замкнути цілі епохи, усі життєво творчі процеси, цілий необмежений космос…
«Ґротеска» (1938; ілюстрація з сайту: https://esu.com.ua)
Денис Іванцев
У повоєнні літа на Прикарпатті сформувалася нова ґенерація художників, вихована вже в дещо іншій світоглядній парадигмі. Поміж тим високою виконавською майстерністю і оригінальним мистецьким почерком впродовж не одного десятиліття серед них вирізнявся Михайло Фіголь (1927–1999). Народжений на праземлях давнього Галича, він намагався зробити свою творчість національною не лише за формою, але й за змістом. Як мистецтвознавець, чимало займався промоцією української культурної спадщини, а в якости педагога став мудрим наставником для сотень випускників івано-франківського худграфу.
На ранній етап мистецького становлення М. Фіголя припадає посеред іншого створений ним цикл робіт «Радянський спорт». Це були часи хрущовської відлиги, в які, з одного боку, для прошарку творчих людей умовно трохи привідкрилося вікно можливостей в ділянці власного самовираження. З іншого боку, партійний апарат продовжував зберігати пильний ідеологічний нагляд за культурним простором і відповідно реагував у разі виявлення в ньому помітних стилістичних «відхилень». У цьому плані чиновників особливо непокоїло проникнення в радянське мистецьке середовище ідей західної «буржуазної» культури, передовсім абстракціонізму. Бо згідно до спущених згори настанов, у вітчизняному мистецтві й надалі мав тотально домінувати так званий соцреалізм. І ось якраз натяки на присутність подібних ідеологічно ворожих формалістичних елементів в окремих полотнах зі спортивного циклу М. Фіголя місцеві цензори від культури й «віднайшли» на початку 1960-х. Оперативно про це публічно просигналізували в обласній пресі, що мало послужити для молодого художника засторогою від подальших експериментів з мистецькими формами.
Нижче одна з віднайдених робіт М. Фіголя зі згаданої серії...
«Зима в Карпатах» (1962; ілюстрація з сайту: https://uartlib.org)
Автопортрет Михайла Фіголя (1977; ілюстрація з сайту: https://photo-lviv.in.ua)
У добу «відлиги» формувалося творче обличчя ще одного самобутнього вітчизняного живописця, Кобзаревого земляка-односельця Івана Кулика (1923-1995). Після закінчення всередині 50-х Київського художнього інституту його, як молодого спеціаліста, за направленням відрядили на роботу в Станіславське обласне товариство художників. Саме в Станіславі відбулися перші персональні виставки І. Кулика. Тут він запізнався і мав нагоду спілкувався зі своїм колегою, знаним українським дисидентом Опанасом Заливахою, через що пізніше навіть фігурував у кримінальній справі проти нього, сфабрикованій органами КДБ. Врешті репресивні тиски радянської каральної машини не оминули й самого І. Кулика. Але сталося це вже на рідній Черкащині, куди художник повернувся після десятка років проведених на Прикарпатті. Його звинуватили в зберіганні й поширенні антирадянської літератури та виключили з членів Спілки художників.
У період своєї професійної діяльності в місті з берегів Бистриць І. Кулик виконав чимало робіт (натюрморти, пейзажі, портрети), присвячених мальовничому карпатському краю та його мешканцям. Із цієї низки у контексті сьогоднішньої оповіді нашу увагу привернули дві композиції автора – «Спортсменка» і «Дорога на Івано-Франківськ» (обидві датовані 1963 р.). В архівних фондах вдалося відшукати фотоілюстрацію останньої з них…
«Дорога на Івано-Франківськ» (1963; ілюстрація з фондів ЦДАМЛМ України)
Іван Кулик (1967)
Ну, а на закуску ми залишили творчість персони, яку без перебільшень можна без натяжок називати фахівцем в жанрі спортивної композиції у художньому мистецтві. Ба більше – у свій час ця особа ще й встигла увійти в історію в якости… олімпійця. Можливо, для декого з читачів несподіваним відкриттям стане той факт, що впродовж першої половини ХХ ст. до програми Олімпійських ігор сучасності були офіційно включені мистецькі змагання в п’яти категоріях: архітектурі, літературі, музиці, живописі та скульптурі. І одним із безпосередніх учасників Літньої олімпіади 1948 р. в Лондоні пощастило стати уродженцеві Тлумача Анджею Юркевичу (1907-1967). На превеликий жаль у відкритих джерелах не вдалося відшукати детальних подробиць із життєпису цього художника. Передовсім це стосується браку інформації про його дитячо-юнацькі літа. Тож достеменно не можемо сказати як довго він безпосередньо мешкав на теренах нашого краю. З інших відомостей дізнаємося, що професійний фах художника А. Юркевич здобув у вже знайомій нам Краківській академії мистецтв. За деякий час колишній випускник знову повернувся в стіни рідної альма-матер – тепер вже на почесну педагогічну роботу. Також у його біографії була й викладацька праця у Варшавській академії образотворчого мистецтва.
Що стосується спортивних мотивів у персональній творчості А. Юркевича, то всерйоз розробкою даної тематики художник зайнявся вже у зрілому віці по війні. Котрий із факторів став відправним поштовхом для створення ним на зламі 40-х – 50-х років цілої серії відповідних графічних і живописних робіт можна тільки здогадуватися. У процесі підготовки до національного відбіркового етапу олімпійського мистецького конкурсу 1948 р. в номінації «графіка» художник намагався вирішити для себе проблему передачі руху в статичних за своєю суттю візуальних засобах. Це питання хвилювало А. Юркевича ще з довоєнного періоду кар’єри, коли змальовував в роботах жваву, мінливу і динамічну повсякденність міського простору. Відтак у своїх конкурсних роботах він вирішив зображати фігури з різних ракурсів: трохи знизу, трохи зверху, по діагоналі, в незвичних позиціях, а також іноді кадрував їх по-репортерськи, відтинаючи частини ніг або рук спортсменів. Окрім того, для передачі динаміки він подовжував контури фігур і вміло використовував світло.
Врешті польський відбірковий комітет визнав малюнок А. Юркевича «Стрибок із жердиною» однією з трьох найкращих конкурсних робіт і допустив до участі в основній програмі мистецьких змагань Лондонської олімпіади. За чотири роки спортивна графіка вихідця з наших земель була представлена й на наступних Іграх в Гельсінках. Щоправда, тепер офорт А. Юркевича «Стрибок у висоту» став просто одним з кількох десятків експонатів олімпійської художньої виставки. Справа в тому, що у 1949 р. на засіданні МОК члени організації ухвалили рішення про подальше виключення мистецьких конкурсів з офіційної олімпійської змагальної програми і заміну їх виставками творчих здобутків на спортивну тематику в рамках культурної програми ігор. Адепти такого рішення стверджували, що практично всі конкурсанти попередніх мистецьких змагань перебували в професійному статусі, а отже підривали пропаговані олімпійським рухом ідеї аматорського суперництва серед його учасників.
Оскільки будь-який продукт образотворчого мистецтва краще один раз побачити, ніж сто разів про нього почути/прочитати, то пропонуємо врешті перейти до обсервації робіт спортивного циклу, залишених по собі колишнім тлумаччанином А. Юркевичем…
«Шахісти» (1933; ілюстрація з сайту: https://desa.pl)
«Гра в м'яч» (1948; ілюстрація з сайту: https://desa.pl)
«Біг з бар'єрами» (1948; ілюстрація з сайту: https://desa.pl)
«Стрибок у висоту» (1948; ілюстрація з сайту: https://desa.pl)
«Потрійний cтрибок» (1948; ілюстрація з сайту: https://desa.pl)
«Лижники. Спуск» (1948; ілюстрація з сайту: https://desa.pl)
«Стрибок в довжину» (1952; ілюстрація з сайту: https://desa.pl)
«Стрибок з жердиною» (1951/52; ілюстрація з сайту: https://desa.pl)
«Стрибок у висоту» (1952; ілюстрація з сайту: https://desa.pl)
«Гандболістки» (1952; ілюстрація з сайту: https://desa.pl)
«Велоперегони» (брак дати; ілюстрація з сайту: https://desa.pl)
«Велосипедисти» (брак дати; ілюстрація з сайту: https://desa.pl)
Анджей Юркевич
«Потрійний cтрибок» (1948; ілюстрація з сайту: https://desa.pl)
«Лижники. Спуск» (1948; ілюстрація з сайту: https://desa.pl)
«Стрибок в довжину» (1952; ілюстрація з сайту: https://desa.pl)
«Стрибок з жердиною» (1951/52; ілюстрація з сайту: https://desa.pl)
«Стрибок у висоту» (1952; ілюстрація з сайту: https://desa.pl)
«Гандболістки» (1952; ілюстрація з сайту: https://desa.pl)
«Велоперегони» (брак дати; ілюстрація з сайту: https://desa.pl)
«Велосипедисти» (брак дати; ілюстрація з сайту: https://desa.pl)
Анджей Юркевич
Огляд підготував Олег Олексишин
Немає коментарів:
Дописати коментар