Золоті вершини івано-франківського «Спартака». Рік 1972-й: «Спартак» – у першій лізі!

Завершальним акордом у циклі ретроспективних розповідей Ореста Олексишина про найвищі вершини, підкорені футболістами івано-франківського «Спартака», стане публікація про тріумфальний виступ команди у 1972 р. У порівнянні з попередніми поважними здобутками 1955-го і 1969-го тепер прикарпатці, ставши найкращими в першості республіки, зуміли ще й у стикових матчах здобути для рідного краю престижну путівку до другого за силою дивізіону радянського футболу…


«Спартак» (Івано-Франківськ) зразка 1972 р.
На знимці (зліва направо): верхній ряд – В. Лукашенко (головний тренер) , П. Кушлик, С. Рибак, П. Кобичек, В. Воронюк, Б. Горичок, В. Козін, О. Кольцов (тренер), В. Голубцов, С. Чопей, І. Волик, А. Бойко, Б. Лангбурд (адміністратор), В. Городянко, Я. Борисов (начальник команди); середній ряд – О. Мартиненко, Я. Павліський, О. Кузнецов, Ю. Іванов, В. Кутін, В. Аністратов, М. Гнатишин; нижній ряд – Т. Белей, М. Костюк.

       «Цього разу «Спартакові» вистачило тільки трьох сезонів, щоб зробити новий крок уперед. Але надто вже нерівномірною була його хода. Порівняйте: у 1970 році команда посіла високе четверте місце, а наступного сезону скотилася аж на дев’ятнадцяте. Тому, готуючись до свого нового старту в другій лізі, «Спартак» ставив перед собою скромне завдання – фінішувати у першій десятці.
     У футболі «апетит» часто приходить уже в розпалі турніру. Так трапилося і з нашими земляками. Не втративши у чотирьох перших матчах жодного очка, вони відчули, що здатні поборотися за найвище місце у зоні.
     Спочатку основним їх суперником був ждановський «Металург». Обидві команди крокували в ногу і перше коло завершили з однаковою кількістю очок. Правда, фахівці віддавали перевагу ждановським футболістам, які успішно грали і в гостях, і вдома. Щодо спартаківців, то вони більше як дві третини очок здобули на своєму полі, лише 8 м’ячів із 27 забили поза рідними стінами.
     Однак прогнози і математичні викладки спростувала гра. Ніхто, наприклад, не міг передбачити, що у другій половині чемпіонату так різко знизить свою швидкість «Металург» (він завершив турнір лише дев’ятим). Спробувала втрутитися у суперечку за лідерство сімферопольська «Таврія», але її ефектні перемоги чергувалися з не менш дивними поразками.
     А в діях «Спартака» з кожним матчем появилося все більше впевненості. Стабільну гру забезпечував рівний вибір виконавців у кожній лінії, надійним був резерв. Достроково, за три тури до фінішу, івано-франківці втретє стали чемпіонами республіки. Два попередні сходження, крім нагород, приносили команді також підвищення у табелі про ранги. Тепер на обрії була перша ліга, яка в той час лише здобувала право на визнання.
     Але чи зможе «Спартак» подолати новий відповідальний бар’єр? Тим більше, що його суперник був поки що невідомий. Івано-франківці чекали вістей з Сочі, де проходив фінальний турнір переможців шести інших зон другої ліги. Дві найсильніші команди автоматично діставали тут перепустку до вищого класу. А третій призер ще мав двічі зустрічатися на  нейтральному полі з івано-франківським «Спартаком».
     Усе вирішилося тільки в останньому турі. Успіху добилися кемеровський «Кузбас» і липецький «Металург». Третє місце посіла ризька «Даугава», яка й стала суперником наших земляків.
     Вирішальні матчі з латвійськими футболістами спартаківці проводили у Сімферополі. Перший з двох раундів виграла «Даугава» – 1:0. Єдиний гол забив на 15-ій хвилині Анатолій Босий. Перемога латвійських футболістів була закономірною: вони після виснажливого фіналу в Сочі навіть виглядали свіжішими, ніж їх суперники, які, до того ж, багато тратили сил даремно і ніяк не могли прорвати вміло організовану оборону ризької команди.
     Тренери «Спартака» В. Лукашенко та Я. Борисов розуміли, що у повторному матчі марно сподіватися на випадкову удачу. Тому обрали ризикований, але цілком виправданий у цій ситуації тактичний варіант. Центрального захисника Петра Кобичека, який часто не без успіху брав участь в наступальних операціях, перевели до середньої лінії.
     Діставши чисельну перевагу в центрі поля, спартаківці міцно заволоділи ініціативою. Характерно, що саме їхні півзахисники вирішили долю цієї гри. Коли завершувалася 31-а хвилина, один з них – Валерій Голубцов поставив крапку у комбінації, яку почав Степан Рибак і продовжив Степан Чопей. Не збентежив івано-франківців і м’яч, пропущений на початку другого тайму (зрівняв рахунок Робертас Залітіс).
     Зрештою, про це найкраще може розповісти В. Голубцов:
     – Пригадую, у цей момент я підбіг до нашого капітана Сашка Мартиненка і крикнув йому: «Не розстроюйся, ми ще заб’ємо. Обов’язково!». Вірив у перемогу, бо відчував, що гра у нас пішла і всі хлопці будуть боротися до кінця.
     На 72-й хвилині «Спартак» вдруге повів у рахунку (відзначився Кобичек). Напруга у зустрічі досягла свого апогею. А останнє слово знову сказав Голубцов: за дві хвилини до фінального свистка судді міжнародної категорії Івана Лук’янова з Москви цей невгамовний півзахисник забив, можна сміливо стверджувати, золотий гол. 3:1 – «Спартак» переміг і за сумою двох матчів виявився сильнішим.
     Ось так, дещо несподівано і для себе, і для своїх шанувальників, «Спартак» здобув перепустку до першої ліги, де, як відомо, зіграв дев’ять сезонів.
     У цьому щасливому для команди та прикарпатських любителів футболу сезоні основний тягар нелегкого суперництва винесли воротарі Тарас Белей і Микола Костюк, захисники Петро Кобичек, Богдан Горичок, Ярослав Павліський, Юрій Іванов, Анатолій Бойко, Петро Кушлик, півзахисники Олександр Мартиненко, Степан Рибак, Валерій Голубцов, нападники Степан Чопей, Віктор Аністратов, Михайло Гнатишин, Віктор Козін, Іван Волик».

Степан Олежко (Орест Олексишин)
(Щомісячна газета ФК Прикарпаття «Футбольний вісник» від від 25 липня 1991 р.)

 

***
      P. S. Якщо вірити на слово одному із безпосередніх співтворців тієї спартаківської звитяги 1972 р. Степану Рибаку, у вирішальному матчі за вихід у першу лігу посеред самого поєдинку на якусь хвилю за цікавих обставин вдалося побувати на футбольному майданчику і тоді ще молодому журналісту з Івано-Франківська Оресту Олексишину. Ось як згадує про той курйозний епізод із незабутнього двобою з ризькою «Даугавою» у книзі своїх споминів «Спогади з вірою в майбутнє...» легендарний хавбек «Спартака»: «На початку другого тайму довгоногий захисник рижан Залітіс при розіграші кутового проштовхнув м’яч в наші ворота, зрівнявши рахунок. І ось тут наша команда проявила свій характер, свої фізичні кондиції та перевагу в техніці володіння м’ячем… Атаки на ворота рижан накочувалися одна за одною. В цей момент нас трохи почали «тормозити» московські судді. На 70-й хвилині я пробивав штрафний у ворота рижан десь з віддалі 25 метрів біля лівого кута штрафного майданчика. Направив м’яч у ближній кут воріт, але воротар рижан Лайзан дотягнувся до нього і відбив. В цей момент Степан Чопей набігав на ворота, намагаючись підправити мій удар в сітку воріт. М’яч від рук Лайзана попав у голову Чопею і влетів у «дев’ятку» воріт «Даугави». Ми радісно святкували забитий гол, але суддя не зарахував його. Він заявив, що Чопей забив гол рукою. Протестуючи проти такого рішення, на футбольне поле повибігали фотокореспонденти, які були позаду воріт «Даугави», і одним з перших – наш Орест Олексишин, готовий побити суддю.
     У пориві злості ми знову атакуємо ворота «Даугави». Захисник рижан біля штрафного майданчика невдало намагається прийняти м’яч, і він відлітає до Петра Кобичека. Удар з льоту – і Петро забиває такий важливий гол! Рахунок стає 2:1 на нашу користь. У подібному стилі за три хвилини до завершення матчу Валерій Голубцов забиває третій гол… Ми здобули таку бажану перемогу»...
 

***

Афіша гостьового матчу «Спартака» в першості УРСР (1972 р.)


Передматчева програма одного з домашніх поєдинків «Спартака» в першості УРСР (1972 р.)


Спартаківці після тріумфального матчу проти ризької «Даугави» (Сімферополь, 25.11.1972 р.)


Заступник голови спорткомітету УРСР В. Гавриляк нагороджує золотою медаллю першості спартаківця С. Рибака (Івано-Франківськ, листопад 1972 р.)


«Спартак» – переможець першості УРСР в другій лізі (Івано-Франківськ, листопад 1972 р.)

***

     І завершимо розповідь про цей славний рік у біографії івано-франківського «Спартака» двома відеосюжетами.
     Перший з них, хоть і зовсім коротесенький – тривалістю якихось пів хвилини, є своєрідним раритетом. Це чи не єдині відомі на даний час відеокадри з того пам'ятного для прикарпатських шанувальників футболу сезону 1972-го. Спартаківці зустрічаються в Сімферополі з одним із конкурентів за чемпіонство місцевою "Таврією". Через неповні три місяці вони повернуться на цей стадіон і здобудуть на ньому одну з найяскравіших перемог в своїй клубній історії...

А друге відео родом вже з ХХІ віку. На ньому архівний сюжет ОТБ «Галичина» 2012 р. про відзначення в Івано-Франківську 40-літнього ювілею від часу здобуття «Спартаком» своєї третьої золотої вершини...