«Локомотив» з Гірки

Район Гірка, який знаходиться в Івано-Франківську, має свої багате футбольне минуле. Ще за Польщі на початку 1920-х тут з’являється перша локальна дружина копаного м’яча, яка у міжвоєнну добу носила назви «Сокул-ІІ», «Гурка», «Стшелєц-Гурка». Помітне зацікавлення мешканців дільниці руханкою і спортом було організаційно підкріплене будівництвом тут у 1927 р. третього за ліком стадіону на території міста. Відтак наступного десятиліття тутешній клуб не випадково входив до числа кращих футбольних колективів Станиславівського воєводства, а у останній в історії Окружного футбольного союзу першості 1938/1939 рр. навіть став її переможцем.
     Прихід радянської влади на західноукраїнські землі поклав край діяльності існуючих до цього спортивних товариств у регіоні. Основна робота з організації фізкультурно-масової роботи на місцях відтепер покладалася на нові уніфіковані відомчі та позавідомчі добровільні об’єднання, які утворювалися як низові структури відповідних спортивних товариств всесоюзного чи республіканського рівня. Позаяк по сусідству з Гіркою розташовувався залізничний вокзал, а на її ґрунтах вже не одне десятиліття традиційно знаходили собі осідок працівники колії зі своїми сім’ями, то спортивну «опіку» над районом делегували Добровільному спортивному товариству (ДСТ) «Локомотив». При ньому було створено і футбольну команду. Її дебют відбувся 21 квітня 1940 р. У цей день в товариській зустрічі проти земляків зі «Спартака» залізничники поступилися з рахунком 2:3. За два тижні по цьому вже у своєму першому офіційному поєдинкові у рамках першості міста Станіслава «Локомотив» виступив набагато успішніше, не залишивши жодних шансів «Буревіснику» – 8:2!..
     Зазначимо, що у роки німецької окупації спортивне життя на Гірці не спинилося. Зі зрозумілих причин «Локомотив», як і інші футбольні команди радянського розливу, призупинили своє існування, а на зміну їм прийшли нові. Принагідно на Гірці знайшло собі притулок українське спортивне товариство «Заграва», футбольна дружина якого брала участь в краєвих змаганнях.


Стадіон на Гірці, який за кілька літ відзначатиме своє сторіччя (2018 р., фото О. Гудими)


Емблема клубу «Стшелєц-Гурка» Станиславів


«Стшелєц-Гурка» Станиславів (міжвоєнна доба)


Футболісти команд «Заграва» Станиславів  і «Бескид» Надвірна (1941 р., фото з сайту: https://nrff.at.ua)


Афіша одного з матчів «Заграви» Станиславів (1943 р.)


Преса про дебютний виступ новозаснованої команди «Локомотив» Станіслав («Радянська Україна» від 23 квітня 1940 р.)

     По завершенні Другої світової війни ДСТ «Локомотив» відновило свою діяльність в Станіславі. На повоєнне десятиліття припали й перші помітні успіхи станіславських залізничників на футбольних полях Прикарпаття. Зокрема, у 1954-1955 роках «Локомотив» двічі ставав призером чемпіонату області – відповідно срібним і бронзовим. А ось золото крайової першості після ще довоєнної звитяги своїх попередників з «Стшельца» знову привезти на Гірку місцевим залізничникам вдалося тільки на початку 80-х. 
     Сорок років тому івано-франківський «Локомотив» не тільки вперше тріумфував у чемпіонаті Івано-Франківщини, але поза тим здобув ще й кубок області. Про подробиці того успішного сезону дізнаємося більше з публікації нижче авторства Ореста Олексишина, яка побачила світ невдовзі після згаданого золотого дубля…



     «Свого часу цей колектив був своєрідною базою резервів для івано-франківського «Спартака». Здобувши непогану футбольну освіту на стадіоні «Локомотив», де протягом багатьох років плідно працював громадський тренер В. Г. Бриндзей, немало хлопців діставали запрошення до команди майстрів. А троє з них – Тарас Шулятицький, Володимир Сак, Едуард Масловський – виступали у клубах вищої ліги.     
     Потім «Локомотив» надовго «забуксував». Не було ентузіаста, здатного згуртувати юних футболістів житлового мікрорайону. Два сезони залізничники навіть не виступали в обласній першості, і здавалося, що не скоро вони зможуть відновити свою славу.
     Однак всупереч невтішним прогнозам скептиків «Локомотив» знову на весь голос заявив про себе. Трапилося це після того, як команду очолив Ю. Й. Шулятицький – брат відомого футболіста. Нинішнього року залізничники добилися переконливих перемог як у чемпіонаті, так і  в розіграші кубка області.
     – Сила нашої команди, насамперед, у згуртованості, дружбі, – підкреслює тренер «Локомотива». – Нам відразу ж вдалося створити міцне колективне ядро. В кожній лінії є стрижневий гравець. Наприклад, у захисті надійно діє наш капітан Іван Тимків, слюсар локомотиворемонтного заводу, а на вістрі атаки найбільших прикростей суперникам завдавав слюсар 12-ї дистанції колії Володимир Соловйов. Успішно провели минулий сезон також півзахисник Сергій Музолевський, форварди Богдан Дебенко, Олександр Назарко.
     Перед стартом чемпіонату, продовжує Ю. Й. Шулятицький, ми не ставили перед собою завдання завоювати перше місце. «Апетит» до перемог появився уже в розпал турніру, коли після деяких перестановок чітко визначився оптимальний склад. Додав нам впевненості успіх в кубкових змаганнях.
     У другому колі, не знижуючи високих швидкостей, «Локомотив» відірвався від переслідувачів. Без зривів провели хлопці фінальний турнір, хоча його поєдинки проходили у важких погодних умовах і розклад ігор був дуже щільним: втратили тільки одне очко.
     До речі, чемпіонами стали і юні гравці «Локомотива», яких тренує Ю. С. Шайкін. Правда, заради справедливості скажемо, що у дублюючому складі переможців виступало багато вихованців спеціалізованої ДЮСШ «Прикарпаття» (вони таким чином набували необхідну ігрову практику). Але тренери залізничників мають серйозні наміри вже у найближчому майбутньому знову взятися за підготовку власного резерву. Зрештою, такий резерв потрібний не лише «Локомотиву», а й команді майстрів. 
     Наступного року нового чемпіона Прикарпаття чекає нелегке випробування. Залізничники дебютуватимуть у республіканській першості серед команд колективів фізкультури. Незабаром вони почнуть підготовку до сезону. Завдяки турботі районної ради «Локомотива» команда має хороші умови для тренувань. Завершується реконструкція стадіону, під час якої зведено роздягальні, душові, відновлювальний центр.
     І ще одна характерна деталь. Сьогоднішній «Локомотив» дуже молодий. Середній вік його гравців – 21 рік. Отже, можна сподіватися, що їхня майстерність буде зростати, і команда порадує своїх численних прихильників більш змістовною грою. Такою, яку показували її ветерани».

Орест Олексишин
(газета «Прикарпатська правда» від 25 листопада 1981 року)

«Локомотив» Івано-Франківськ (1981 р., фото П. Белея)

     P. S. Варто зауважити, що у наступному сезоні 1982-го івано-франківський «Локомотив» своїми виступами підтвердив невипадковість своїх минулорічних здобутків. Мало того, що залізничники змогли вдруге поспіль закріпити за собою статус найсильнішого аматорського клубу Прикарпаття, вони ще й непогано дебютували (перемога у зональному турнірі та участь у фінальних змаганнях за вихід в клас майстрів) у першості УРСР серед кращих колективів фізичної культури. Як чемпіони Івано-Франківщини, футболісти «Локомотива» стартували в республіканській першості і 1983 р., фінішувавши у своїй зоні на 3-му місці. Надалі івано-франківським залізничникам вже жодного разу не вдавалося знову зійти на п’єдестал пошани обласного чемпіонату. Більше того, доля розпорядилася так, що «Локомотив» з Гірки після ліквідації у 1987 р. всіх профспілкових ДСТ і подальшого їх об’єднання в єдину всесоюзну (республіканську) раду назавжди зникає зі спортивної мапи краю. 
     Наприкінці цього допису хотілося бодай би в загальних штрихах згадати трьох непересічних майстрів шкіряного м’яча, які представляли різні футбольні покоління станіславських / івано-франківських залізничників. Усі вони, здобувши собі ім’я в світі великого футболу, ніколи не соромилися зайвий раз нагадати, що підвалини їхньої спортивної майстерності були у свій час закладені якраз на Гірці у строях місцевого «Локомотива».


     Казімєж Трампіш (1929–2014) – нападник. Виступав за станіславський «Локомотив» у 1944-1945 рр. Після вимушеного переселення до Польщі захищав барви місцевих клубів: «Полонія» (Битом) – 1945-1946; 1948-1962 рр.; «Гейналь» (Кенти) – 1946-1947; «Сталь» (Жешув) – 1963-1964. Дворазовий чемпіон Польщі. Член національної збірної Польщі – 1950-1958 рр. (10 матчів, 3 голи), брав участь у її складі в Олімпійських іграх 1952 р. 


     Тарас Шулятицький (1945–2000) – півзахисник. Вихованець станіславського «Локомотива», в юнацькій та дорослій командах якого виступав протягом 1958-1961 рр. Далі продовжив свою клубну кар’єру в командах майстрів: «Спартак» (Івано-Франківськ) – 1962-1964; 1973-1975; СКА (Львів) – 1965-1966; ЦСКА (Москва) – 1967-1969; «Динамо» (Москва) – 1970; «Карпати» (Львів) – 1971; «Локомотив» (Вінниця) – 1972. Член олімпійської збірної СРСР – 1966-1967 рр. (3 матчі). 


     Богдан Дебенко (1960–1997) – нападник. Грав за івано-франківський «Локомотив» у 1981-1982 рр. Виступав у командах майстрів: «Спартак» (Івано-Франківськ) – 1977-1980; «Прикарпаття» (Івано-Франківськ) – 1983-1987; Карпати (Львів) – 1989.