Після виборонених на початку 1975 р. івано-франківськими боксерами нагород республіканської спартакіади, тренерський штаб української команди при комплектації складу збірної для участі в аналогічних змаганнях найвищого всесоюзного рівня всерйоз звернувся до розгляду і їх кандидатур. В підсумку пройти жорстке сито фахового відбору з-поміж трьох призерів-прикарпатців поталанило тільки одному – 19-літньому Юрію Богданову. І як показали подальші події, з своїм вибором наставники збірної України не прогадали. Бо якраз успішні виступи івано-франківського легковаговика на турнірах республіканської, а згодом і всесоюзної спартакіад по-серйозному й не на один рік допомогли йому закріпитися в списку найкращих боксерів держави.
Про те, як для Ю. Богданова склався боксерський турнір VI Спартакіади народів СРСР (за статусом прирівняний у рік проведення в березні 1975-го до всесоюзної першості), а також про тернистий шлях молодого спортсмена до перших змагальних вершин, в одному з тогочасних журналістських нарисів повідав Орест Олексишин. Його публікацію під назвою «Подолай себе...» й пропонуємо для ознайомлення нижче. Попередньо зазначимо, що Юрій і в часі своєї найбільшої слави, і по завершенні кар’єри завше охоче йшов на контакт з газетярем, принагідно ділився з ним для читацької аудиторії цікавими фактами, коментарями і враженнями про перебіг спортивних подій, безпосереднім учасником чи очевидцем яких був, надавав аналітичну інформацію про стан розвитку боксу в регіоні та країні…
Юрій Богданов (1975, фото Б. Науменка)
***
«Перший успіх прийшов до нього досить швидко. Закінчуючи десятирічку, Юрій Богданов став чемпіоном країни серед юнаків.
– Тоді мене хвилювало одне: тільки б Юра не «задер носа», – каже його наставник О. С. Скрипник. – У моїй недовгій тренерській практиці уже бували прикpi випадки, коли доводилося безповоротно прощатися з хлопцями, які не витримували серйозного випробування славою.
Богданова, на щастя, «зіркова хвороба» обминула. Кажемо «на щастя» неспроста. Спалахнувши яскраво на юніорському рингу, який він остаточно покине наступної осені, Юрій не загубився і в солідній компанії дорослих. Два відповідальні цьогорічні турніри підтвердили: у нашому боксі появився цікавий спортсмен...
Змагання VI літньої Спартакіади України. Ha ринг не вийшов основний суперник Богданова – бокcep з Донецька Владислав Засипко. Зате у вирішальному поєдинку третьокурсника Івано-Франківського інституту нафти і газу чекав не менш грізний боєць. Дворазовий чемпіон республіки миколаївець Богдан Левицький на цілих п’ятнадцять літ старший за нього! Усе вирішив досконаліший тактичний розрахунок Богданова та його тренера. Поки Левицький марно шукав нагоди для точного сильного удару, Богданов, швидко пересуваючись по рингу, набирав очки. Його перевага була незаперечна.
Правда, спеціалісти були трохи здивовані – надто обережно проводив Юрій усі поєдинки, в незвичній для себе манері. Та ніхто, крім нього і тренера, не знав, що на останніх тренуваннях він пошкодив лiву руку, що перед кожним двобоєм лікував її холодом, і працював чемпіон на рингу, по суті, лише однією правицею.
Тренери збірної України вели тривалі дебати: кого взяти на Спартакіаду народів СРСР у другій щонайлегшій вазі? У Засипка гучні титули – чемпіон Європи, бронзовий призер першого чемпіонату світу І, звісно, досвіду більше. Але й Богданов також уже дозрів... І до Ташкента поїхали обидва.
Teпep Юрій признається, що потайки мріяв про фінал, про зустріч із 3асипком. До того вони провели тільки один, так би мовити, офіційний двобій. І переміг Владислав. Спочатку на ташкентському рингу все йшло ніби за графіком. А в півфіналі трапився суддівський казус, що викликав немало критики у центральній пресі, серйозних розмов між фахівцями боксу. Засипко явно поступався своєму суперникові. Судді ж були іншої думки.
А Богданов у рівній боротьбі програв єреванцеві Сурену Дуряну.
Проте, як би там не було, на п’єдестал пошани (вперше і востаннє під час спартакіадного турніру) піднялося відразу двоє представників однієї команди: Засипко – на найвищу сходинку, Богданов – на третю. A xтo з них нині все-таки сильніший – покаже найближче майбутнє.
...Коли заходить мова про людей, завдяки яким він не залишився непомітною фігурою у боксі Юрій, не задумуючись, називає маму і тренера.
– Мама моя просто чудова жінка. Перенесла важку блокаду Ленінграда, занедужала, та не втратила оптимізму. Пам’ятаю, на перших порах вона часто кепкувала наді мною: поб’ють тебе, сину, кілька разів, і забудеш про бокс. А як побачила, що до занять ставлюся дуже серйозно, то почала підтримувати. І тепер у листах часто надсилає мені «інформацію» про моїх можливих суперників, яку прискіпливо й уважно збирає з газетних і журнальних матеріалів.
Такої ж думки він і про свого тренера. Переїжджаючи з Ворошиловградщини на роботу до Івано-Франківська, Скрипник не настоював, аби Юрій покидав Рубіжне. Та хлопець сказав твердо: «Я буду там, де Олександр Семенович». Мати не заперечувала.
Недавно О. С. Скрипник відкрив мені маленьку таємницю, котру Богданов не любить розголошувати. Ще за два роки до того, як він почав займатися у секції боксу, лікарі заборонили йому відвідувати уроки фізкультури. Xворів на серце. Однак хлоп’яча гордість не бажала змиритися з безапеляційним рішенням медицини. Самотужки розробив для себе комплекс вправ, бігав кроси і переборов свою слабість. Через кілька років, після глобального медичного обстеження, лікарі прийшли до висновку:
– У вас тепер «залізне» серце...
A кожен, хто уважно слідкує за поєдинками Юрія Богданова, може додати:
– ...І характер справжнього бійця».
Орест Олексишин
(«Прикарпатська правда» від 6 липня 1975 року)
***(«Прикарпатська правда» від 6 липня 1975 року)
P. S. Те, що успіхи Ю. Богданова на дорослому рингу в сезоні 1975-го були не випадковими, підтвердила уся його подальша спортивна кар’єра. Приміром, на наступній всесоюзній першості 1976 р. в Свердловську він не просто підтвердив своє право входити до переліку найсильніших боксерів країни у вазі до 51 кг, але й в порівнянні з попереднім турніром спромігся піднятися на п’єдесталі пошани щаблем вище. Причому в чвертьфіналі змагань іванофранківець встиг поквитатися зі своїм минулорічним кривдником єреванцем С. Дуряном, а в півфіналі був кращим за москвича О. Дугарова. І тільки у фінальній сутичці за рівної боротьби арбітри віддали золото його опоненту Б. Надирову.
Стабільністю у власних виступах Ю. Богданов відзначався на найпрестижніших всесоюзних турнірах і надалі. Так, за підсумками чемпіонату СРСР 1977 р. в киргизькому Фрунзе прикарпатець втретє поспіль опинився в числі призерів цього боксерського форуму. Щоправда, довелося, як і двома роками раніше, ще раз задовольнитися бронзовою нагородою. За крок до фіналу його турнірну ходу зупинив інший сильний український майстер шкіряної рукавички, чемпіон Європи О. Ткаченко.
Цього ж року Ю. Богданов вже вшосте спробував власні сили на міжнародній арені. Зокрема, восени іванофранківець відгукнувся на запрошення із Чехословаччини позмагатися в традиційному представницькому турнірі пам’яті місцевого спортсмена Вацлава Прохазки. На ринзі в Остраві нашому боксеру довелося витримати три напружені поєдинки. Особливо важким був перший з них: лише в останньому раунді вдалося зламати опір представника господарів, екс-чемпіона країни О. Полака. А у вирішальній сутичці прикарпатець здолав угорського бійця Ф. Шкалу і вперше тріумфував на подібних міжнародних змаганнях. До цього з них він привозив додому тільки срібло й бронзу.
Наступний сезон 1978-го у біографії Ю. Богданова також виявися насиченим різними за своїм статусом боями. На початку календарного року до Союзу на дві товариські матчеві зустрічі завітала олімпійська команда США. Заключний з цих поєдинків було вирішено провести 31 січня у Донецьку. А протистояти в ньому американцям мала збірна, практично цілком сформована з українських боксерів (тільки один з десяти заявлених спортсменів представляв на майданчику іншу республіку). В складі репрезентації заслужено опинився і Ю. Богданов, безпосередньо долучившись у день свого народження до загальної перемоги господарів рингу – 7:3!
Ось як описував виступ єдиного представника Івано-Франківщини у цій міжнародній зустрічі знаний вітчизняний фахівець з боксу, один з колишніх наставників збірної УРСР, майстер спорту Андрій Кочур: «У другій щонайлегшій вазі проти войовничого Денні Тідуелла вийшов студент Івано-Франківського інституту нафти і газу, срібний призер чемпіонату СРСР Юрій Богданов. Він дуже вдало розпочав свій бій: винахідливо, гостро, дотепно. Спочатку Тідуелл навіть зорієнтуватися не міг – звідки і як влучає його суперник ударами. Та згодом наш боксер сам почав діяти в американській манері: звузив фронт маневрів, почав обмінюватися міцними ударами, намагаючись будь-що послати Тідуелла в нокдаун. Американець пожвавішав, відчув себе у своїй стихії. Перевага Богданова у суддів сумніву не викликала, але він міг би довести її елегантніше. А так – хоча й відзначив свій день народження перемогою, але й отримав од суперника «подарунок» – синець під оком»...
А вже менш ніж за місяць на найсильніших радянських боксерів очікувала чергова особиста першість країни. І так сталося, що тбіліський ринг виявився не надто гостинним для Ю. Богданова. Якщо в стартових сутичках він по черзі легко справився з киянином Г. Галстяном і вже знайомим йому єреванцем С. Дуряном, то далі з ним стався несподіваний для багатьох психологічний злам. За оновленим регламентом півфінальна стадія тепер передбачала проведення двох відбіркових боїв. Як згадували очевидці, в цей ключовий момент турніру замість зазвичай енергійного і винахідливого бійця на ринг в особі Богданова з’являвся млявий і байдужий статист. Відтак на вирішальному відтинку він закономірно поступився московському армійцю О. Дугарову, а насамкінець і молодому та енергійному донеччанину В. Мірошниченку, залишившись вперше за чотири роки поза медальним списком.
Та не минуло й півроку, як герой нашої оповіді швидко привів себе до звичних кондицій і записав до персонального доробку нові почесні звитяги. І двічі фартовим для Ю. Богданова виявився такий знайомий вже йому донецький ринг. Для початку наприкінці літа прикарпатець тріумфував у міжнародному боксерському турнірі «Кубок Донбасу». А в розпал осені він вніс свою посильну лепту в перемогу збірної УРСР у фіналі всесоюзної командної першості над росіянами. Почесна звитяга української дружини у подібних змаганнях (підсумковий рахунок 18:15) була цінна тим, що наші земляки вибороли її вперше після майже чвертьвікової перерви.
Варто сказати, що в 2-ій щонайлегшій вазі честь російської збірної в цьому турнірі захищав новоспечений чемпіон СРСР і третій призер останньої світової першості О. Михайлов. Тож у даній ваговій категорії гості небезпідставно розраховували на успіх ще до старту самого бою. І тут українські тренери вирішили піти на тактичну хитрість. Вони несподівано для багатьох випустили на ринг проти титулованого суперника не тодішнього №1 у даній вазі в Україні О. Ткаченка, що на початку року поступився росіянину під час згаданої вище індивідуальної першості в Тбілісі, а саме Ю. Богданова.
І одразу з’ясувалося, що манера боксування іванофранківця виявилася для його опонента вкрай незручною. Еластичний, емоційний Ю. Богданов легко йшов на зближення і контактний бій. Його стартові дії чимось нагадували переростання легкого дощику в зливу: кілька поодиноких ударів, мов перші її краплі, раптом переросли у стрімку серію безперервних ударів. Зі сторони виглядало, що О. Михайлов вирішив трохи перечекати цю «грозу», проте місце для сховку обрав не надто вдале – в кутку рингу. І, висловлюючись фігурально, таки добре промок. А в другому раунді, знову ж таки в фатальному кутку, після ударів прикарпатця чинний світовий чемпіон взагалі потрапив у нокдаун. Відчайдушні зусилля росіянина за рахунок зустрічного бою переламати хід подій в заключному раунді не увінчалися успіхом.
Важливим пунктом у подальшій спортивній кар’єрі Ю. Богданова на наступний передолімпійський рік значилися змагання VII всесоюзної Спартакіади, статус якої звично прирівнювався до першості країни. Фінальний турнір боксерів відбувався у столиці держави впродовж 22 липня – 2 серпня 1979 р. В першій сутичці іванофранківець легко здолав туркмена З. Заїтова. У чвертьфіналі він зі стартових хвилини переважав іншого свого опонента казаха К. Жаксибаєва. Тож здавалося невдовзі без проблем остаточно схилить шальки терезів на власну користь. Але в ході другого раунду наш краянин під час прикрого зіткнення зазнав пошкодження брови. Як наслідок, рефері не дозволили йому з отриманим розсіченням продовжити поєдинок і у підсумку визнали переможцем потенційно слабшого за перебігом зустрічі казаха.
Врешті цей чемпіонат виявився останнім турніром подібного масштабу в біографії Ю. Богданова. Невдовзі спортсмен ухвалив рішення завершити власні виступи на рингу. Зішестя з активної боксерської сцени такого титулованого віртуоза кулачного бою не могло попервах минутися безслідно для прикарпатського спорту. Водночас гіркий присмак сходу з дистанції заслуженого майстра дещо згладжував той факт, що волею долі Юрію Богданову знайшлося кому плавно передати своєрідну естафетну паличку на тутешньому рингу. Її з успіхом підхопив інший уславлений вихованець місцевої боксерської школи Сергій Мічник. Весь символізм цієї ситуації проявився ще й у тому, що Сергій свого часу потрапив у бокс за безпосередньої протекції Юрія. Запримітивши відповідні задатки у молодшого приятеля, Богданов ледь не за руку притяг того у підлітковому віці в групу підготовки до особистого наставника О. Скрипника. (Про це та про інші подробиці зі спортивної біографії С. Мічника у блозі вже була окрема публікація).
Ну а Ю. Богданов, попрощавшись з великим рингом, не полишив боксу. Надалі не один рік трудився на тренерському поприщі. Працював з івано-франківською молоддю в місцевих спортивних товариствах «Авангард» і «Буревісник», передаючи підростаючому поколінню прикарпатців свій безцінний змагальний досвід.
Юрій Богданов (ліворуч) в матчевій зустрічі СРСР – США (Донецьк, 1978, фото Г. Іванова)
Юрій Богданов – переможець міжнародного «Кубка Донбасу» (Донецьк, 1978, фото Г. Іванова)
Переможний бій Юрія Богданова (ліворуч) в фіналі командної першості країни проти чемпіона світу, росіянина Олександра Михайлова (Донецьк, 1978, фото Г. Іванова)
Юрій Богданов (2-ий ліворуч у верхн. ряду) разом з особистим наставником Олександром Скрипником (3-ій ліворуч у нижн. ряду) на тренувальних зборах збірної УРСР (друга пол. 1970-х, фото з Facebook-сторінки: «Боксёры всех времен и народов / Boxers of all times and nations»)
Юрій Богданов (3-ій праворуч у нижн. ряду) на тренувальних зборах радянської команди (друга пол. 1970-х, фото з Facebook-сторінки: Mihail Zavyalov)
Іванофранківці Юрій Богданов (3-ій ліворуч у нижн. ряду) і Сергій Мічник (1-ий праворуч у середн. ряду) на тренувальних зборах радянських боксерів (Алушта, друга пол. 1970-х, фото з Facebook-сторінки: «Боксёры всех времен и народов / Boxers of all times and nations»)
***
І наприкінці сьогоднішнього допису ще один ілюстративний бонус. На кадрах кінохроніки початку 1980-х про будні Івано-Франківського інституту нафти і газу серед іншого відзнято фрагменти тренування дитячо-юнацької боксерської секції ДСТ «Буревісник», яка функціонувала на базі вишу. З молодою ґенерацією симпатиків боксу займається Ю. Богданов...
Немає коментарів:
Дописати коментар